Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 161/3557/19
провадження № 61-18595св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виробничий структурний підрозділ "Локомотивне депо Здолбунів",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2019 року у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виробничий структурний підрозділ "Локомотивне депо Здолбунів" (далі - ВСП "Локомотивне депо Здолбунів"), про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 18 травня 2017 року, близько 16:10 год на вул. Задворецькій у м. Луцьку мав місце наїзд тепловоза МЧЕ-3 із вантажними вагонами на його дочку ОСОБА_2, яка внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) загинула на місці пригоди.
Постановою слідчого управління Головного управління національної поліції у Волинській області від 30 червня 2017 року закрито кримінальне провадження, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України, оскільки в діянні машиніста ОСОБА_3 відсутній склад кримінального правопорушення, а наїзд тепловоза на ОСОБА_2 стався внаслідок дії непереборної сили.
Внаслідок вказаних подій позивачу завдано моральної шкоди та сильних душевних страждань через втрату доньки, яку він оцінює в розмірі 200 000 грн.
Позивач поніс витрати, пов`язані із похованням та спорудженням надгробного пам`ятника, у розмірі 76 780 грн.
На підставі наведеного просив суд стягнути з відповідача на свою користь 200 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди та витрати, понесені у зв`язку з організацією поховання та спорудженням надгробного пам`ятника, у розмірі 76 780 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 3 390 грн та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов висновку, що АТ "Українська залізниця" є суб`єктом, на який покладено обов`язок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки саме АТ "Українська залізниця" є особою, що володіє транспортним засобом.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції виходив із глибини страждань позивача, принципу розумності та справедливості та ступеню вини особи, яка завдала шкоду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2019 року АТ "Українська залізниця"звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки ДТП сталася внаслідок непереборної сили, що звільняє відповідача від обов`язку відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 18 травня 2017 року на вул. Задворецькій в м. Луцьку сталася ДТП, внаслідок якої тепловоз МЧЕ-3 із вантажними вагонами здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка внаслідок отриманих травм загинула на місці (а.с. 11 - 12).
Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції у Волинській області від 30 червня 2017 року кримінальне провадження щодо особи, під час керування якої тепловоз здійснив наїзд на потерпілу, закрито з підстав відсутності в діях машиніста тепловоза складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 276 КК України. Зміст постанови про закриття кримінального провадження містить висновок, що причиною нещасного випадку на залізниці стала неуважність самої потерпілої ОСОБА_2 (а.с. 8 - 10).
Крім того, у справі встановлено, що машиніст тепловоза ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з АТ "Українська залізниця". Нещасний випадок на залізниці стався під час виконання ОСОБА_3 своїх трудових обов`язків.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачу внаслідок смерті дочки завдано як майнової, так і моральної шкоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.