Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 760/22862/17
провадження № 61-2659св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чернюка Олександра Олександровича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2018 року в складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Ігнатченко Н. В., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору поворотної фінансової допомоги недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що у серпні 2016 року йому стало відомо про те, що в липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з нього суми боргу за договором позики, пені, відсотків та індексу інфляції за весь час прострочення. Підставою для звернення був договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Не дивлячись на заявлені клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та допит свідка, суд відмовив у задоволенні цих клопотань.
Вважає договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року разом з розпискою таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства на момент його укладення, оскільки був вчинений під впливом обману (без вільного волевиявлення, що не відповідало його волі) та із застосуванням погрози, не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
Дійсно 01 вересня 2014 року він на прохання знайомого ОСОБА_3 прибув у офіс до відповідача, який попросив його поручитися за ОСОБА_3 на суму 176 000,00 грн, що на той час становило близько 13 430,00 доларів США.
Відповідач погрожував та переконував його про те, що порука носить фіктивний характер та ні до чого не зобов`язує в разі належного виконання грошових зобов`язань з боку ОСОБА_3 . Після тривалої розмови його переконали про необхідність поруки за ОСОБА_3, дали підписати договір поворотної фінансової допомоги.
Саме в якості поручителя за ОСОБА_3 він підписував документи на суму 176 000,00 грн. При цьому будь-яких грошових коштів 01 вересня 2014 року та після підписання документів він не отримував. Йому не були надані навіть копії підписаних ним документів. Свідком цих подій був ОСОБА_3 та ще двоє осіб з боку відповідача, прізвища яких та рік народження йому не відомі.
Вважає, що договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року є недійсним. Грошові кошти йому не передавалися, тому наслідки визнання правочину недійсним не застосовуються.
Враховуючи викладене ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 333 332,60 грн, 3 % річних в сумі 12 547,92 грн, індекс інфляції в розмірі 84 288,90 грн та неустойку - 152 666,33 грн. Під час розгляду зазначеної справи судом надавалася оцінка запереченням відповідача ОСОБА_1 щодо написання розписки під тиском та погрозами зі сторони ОСОБА_2, проте вони не знайшли свого підтвердження. Судом не було встановлено відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору, відсутності реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, чи вчинення правочину під впливом обману, що по суті є преюдиційною обставиною. Вказане рішення має преюдиційне значення для встановлення дійсності боргового зобов`язання, що виникло між сторонами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чернюк О. О. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чернюка О. О.
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Солом`янський районний суд міста Києва у рішенні від 19 вересня 2017 року під час розгляду справи 369/6540/16-ц не перевірив законність підписаних документів, не надав правової оцінки доводам ОСОБА_1 щодо написання розписки під тиском та погрозами зі сторони ОСОБА_2, не встановлював наявність/відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору, відсутності реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, чи вчинення правочину під впливом обману.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року встановлено дійсність боргового зобов`язання, що виникло між сторонами. Судом не було встановлено відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору, відсутності реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, чи вчинення правочину під впливом обману, що по суті є преюдиційною обставиною.
Переглядаючи рішення у цій справі, апеляційний суд зробив правильні висновки про те, що на порушення вимог статті 81 ЦПК України, позивач не надав суду будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, які відповідно до вимог статей 215, 229, 230, 231, 234 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним, у зв`язку з чим висновки суд першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є правильними.
Позивач не звертався протягом 2014-2018 років до правоохоронних органів із заявою про скоєння злочину, що побічно спростовує його показання, щодо примушування до укладення договору.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поворотної фінансової допомоги, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався надати ОСОБА_1 поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 13 430 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути зазначену суму до 31 березня 2015 року.
Згідно з розпискою від 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 взяв у борг грошові кошти в сумі 13 430 доларів США у ОСОБА_2 та зобов`язався їх повернути до 31 березня 2015 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 333 332,60 грн, три проценти річних у розмірі 12 547,92 грн; індекс інфляції в розмірі 84 288,90 грн та неустойку в розмірі 152 666,33 грн.
Під час розгляду вищевказаної справи, Києво-Святошинським районним судом встановлено, що відповідач не підтверджував укладення договору поворотної фінансової допомоги між ним та відповідачем, посилаючись на написання розписки під тиском та погрозами зі сторони ОСОБА_2 . Заслухавши пояснення свідка ОСОБА_3 з приводу зазначених обставин, суд дійшов висновку, що його показання не можуть бути визначені, як належний та допустимий доказ з приводу виникнення боргових зобов`язань ОСОБА_1 та суми боргового зобов`язання. Оцінивши докази, подані сторонами, суд встановив, що відповідач не виконав взяті на себе за договором поворотної фінансової допомоги зобов`язання, грошові кошти позивачу у відповідності до умов договору не повернув.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.