Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 466/2582/18
провадження № 61-988св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського округу Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Білевич Христиною Орестівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року у складі судді Донченко Ю. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2017 року сестра його бабці, ОСОБА_4, склала заповіт, яким заповіла позивачу належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
Після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, при зверненні до нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме, на спірну квартиру, позивач дізнався про те, що вказана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., за реєстровим номером 194.
Зазначав те, що ОСОБА_4 до останніх днів свого життя була зареєстрована у спірній квартирі, однак з вересня 2017 року проживала за адресою: АДРЕСА_2, у своєї рідної сестри (матері ОСОБА_2 ).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 119378753 від 02 квітня 2018 року, договір купівлі-продажу спірної квартири посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., і оскільки ОСОБА_4 була похилого віку, хворою, незрячою, самостійно не пересувалась та потребувала постійного догляду, такий договір повинен був посвідчуватися за адресою останнього місця її проживання, а саме: АДРЕСА_2 . Позивач вважає договір купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, таким, що укладений з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
Таким чином, з врахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., за реєстровим номером 194.
Скасовано запис про право власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1349544046101, номер запису про право власності: 22291150.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В. оспорюваний договір купівлі-продажу посвідчила на території Львівської області, поза межами Львівського міського нотаріального округу, та з порушенням порядку вчинення нотаріальних дій.
Крім того, нотаріусом, всупереч Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції чинній на момент посвідчення спірного договору) незважаючи на те, що право власності на спірне майно не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не було витребувано документ, що підтверджує державну реєстрацію права власності на це майно.
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір купівлі - продажу був посвідчений поза межами Львівського міського нотаріального округу, чого не заперечувала і приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В.
Короткий зміст касаційної скарги
09 січні 2020 року адвокат ОСОБА_2 - Білевич Х. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності, заявлені до неналежного відповідача, яким ОСОБА_2 не являється.
Суд першої інстанції посилався на положення частин першої, другої статті 215 ЦК України, а суд апеляційної інстанції застосував положення частини третьої статті 215 ЦК України. Крім того, суди не вказують норму закону, яка дає підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_4 із ОСОБА_7 .Загальні посилання суду на порушення приватним нотаріусом положень Закону України "Про нотаріат", не є самостійною підставою недійсності правочину.
Разом з тим, визнання недійсним договору купівлі-продажу без передбаченої законом підстави, порушує право ОСОБА_2 на справедливий суд, а позбавлення останнього права власності на спірну квартиру та порушення його права на реституцію накладає непропорційний і надмірний тягар, порушуючи право на мирне користування майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Задовольняючи позовні вимоги про скасування права власності відповідача на спірну квартиру, суди не вирішили питання про повернення ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених за квартиру.
Доводи інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що доводи касаційної скарги в частині вимоги про скасування державної реєстрації права власності до неналежного відповідача, яким ОСОБА_2 не являється, оскільки не уповноважений на здійснення такої функції і не здійснював її, є безпідставними та спростовуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18.
Крім того, позивачем не заявлялась вимога про застосування наслідків нікчемного правочину, тому судом не вирішувалась.
Разом з тим, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В. в письмових поясненнях щодо позову зазначила, що вчинила нотаріальну дію - посвідчення оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, поза межами Львівського міського нотаріального округу, в межах якого нотаріус має право здійснювати нотаріальну діяльність. Заміщення інших нотаріусів у даному випадку нотаріусом не проводилось.
Враховуючи викладене,судові рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, враховано всі фактичні обставини справи, надано належну оцінку наявним доказам, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому слід залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2020 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 серпня 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого на випадок смерті, заповіла ОСОБА_1 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 7, 38).
09 вересня 2017 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири, згідно якого продала зазначену квартиру ОСОБА_2 (а. с. 43-45).
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 119378753 від 02 квітня 2018 року, договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. (а. с. 11-12).
За змістом договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, останній був посвідчений, у будинку АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши доводи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.