ПОСТАНОВА
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа №817/2197/13-а
касаційне провадження №К/9901/27270/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари"
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року (головуючий суддя - Кравчук Т.О.)
та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Малахова Н.М.; судді - Котік Т.С., Моніч Б.С.)
у справі № 817/2197/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари"
до Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" (далі - ТОВ "Волинська фабрика гофротари"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Нововолинська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, від 22 липня 2012 року № 0000012301/3/13.
Справа розглядалась судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 02 грудня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, від 22 липня 2012 року № 0000012301/3/13 в частині визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 198276,60 грн, у тому числі 132184,40 грн за основним платежем та 66092,20 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволенні іншої частини позову відмовив.
ТОВ "Волинська фабрика гофротари" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року, постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
При цьому зазначає, що до збитковості господарської діяльності в охоплені перевіркою періоди призвели фактори ціноутворення, зокрема, низький рівень попиту на продукцію та наявність таких конкурентів, як Публічне акціонерне товариство "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" і Публічне акціонерне товариство "Київський картонно-паперовий комбінат", які є найбільшими в Україні виробниками картонної продукції та, відповідно, диктували умови формування цін на ринку.
Крім того, вказує про безпідставність стягнення з нього судом апеляційної інстанції 2294,00 грн судового збору за подання позовної заяви, оскільки, звертаючись з адміністративним позовом, ТОВ "Волинська фабрика гофротари" його оплатило.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 березня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Волинська фабрика гофротари".
07 квітня 2016 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також вказав, що ТОВ "Волинська фабрика гофротари" безпідставно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у частині витрат, які не приймали участі у визначенні собівартості продукції, тобто не приймали участі в оподатковуваних операціях.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Волинська фабрика гофротари" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт від 18 грудня 2009 року № 1591/84/33211353.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на здійснення реалізації готової продукції за цінами нижчими, ніж її виробнича собівартість, що виключає зв`язок витрат позивача на придбання і виготовлення такої продукції з його господарською діяльністю, а тому суми податку на додану вартість у складі витрат, які не приймали участі у визначенні собівартості, безпідставно включено до податкового кредиту.
На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на наведене порушення контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, згідно з яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 599703,60 грн за основним платежем та 299851,80 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
За результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, від 22 липня 2012 року № 0000012301/3/13, згідно з якими суму визначеного податкового зобов`язання не змінено, а встановлено новий строк для його сплати.
Надаючи оцінку правомірності визначення Нововолинською ОДПІ позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість у спірній сумі, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому за правилами підпунктів 7.4.3, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.