ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 821/3133/15-а
касаційне провадження № К/9901/28609/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (правонаступника Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області)
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року (головуючий суддя - Пекний А.С.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Турецька І.О., судді - Стас Л.В., Косцова І.П.)
у справі № 821/3133/15-а
за позовом Приватного підприємства "Поліекспо"
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області,
Управління Державної казначейської служби України у м. Херсоні Херсонської області
про бюджетне відшкодування податку на додану вартість,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2015 року Приватне підприємство "Поліекспо" (далі - ПП "Поліекспо"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - ДПІ у м. Херсоні; відповідач-1; контролюючий орган) та Управління Державної казначейської служби України у м. Херсоні Херсонської області, в якому просило стягнути з Державного бюджету України на його користь заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2008 року в розмірі 73272,00 грн.
Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 26 жовтня 2015 року адміністративний позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Херсонська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області (правонаступник ДПІ у м. Херсоні; далі - Херсонська ОДПІ) звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач-1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість не є правильним способом захисту прав позивача. Правильним способом захисту порушеного права платника податку на додану вартість є вимога про зобов`язання контролюючого органу до виконання покладених на нього Законом та підзаконними актами обов`язків щодо надання органу державної казначейської служби висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Херсонської ОДПІ.
25 липня 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
26 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
09 листопада 2018 року Херсонською ОДПІ заявлено клопотання про заміну відповідача-1 у справі - Херсонської ОДПІ на Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у зв`язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 листопада 2008 року позивачем подано до відповідача-1 податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, в якій задекларовано до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 845084,00 грн.
Контролюючим органом проведено невиїзну документальну перевірку ПП "Поліекспо" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2008 року, за результатами якої складено акт від 18 грудня 2009 року № 4034/23-2/19236745.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 грудня 2009 року № 0005722301/0, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 73272,00 грн.
Вказаний акт індивідуальної дії оскаржено платником у судовому порядку.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі № 821/1436/15-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, податкове повідомлення-рішення від 21 грудня 2009 року № 0005722301/0 визнано протиправним та скасовано.
Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Пунктом 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) передбачено, що після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Таким чином, оскільки відповідачем-1, незважаючи на визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 грудня 2009 року № 0005722301/0 в судовому порядку, не подано органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновок із зазначенням суми податку в розмірі 73272,00 грн, що підлягає відшкодуванню ПП "Поліекспо" з бюджету, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку про необхідність стягнення зазначеної суми коштів із Державного бюджету України.
Під час надання оцінки доводам касаційної скарги про неправильний спосіб захисту порушеного права позивача, який обрано судами попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із такого.
За правовою позицією Верховного Суду України (постанови від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14) Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 39), не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
Відтак стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість згідно з правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов`язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов`язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
За правилами пункту 8 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року на підставі пункту 8 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передав справу № 826/7380/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2019 року відступила від цього висновку Верховного Суд України та зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 ПК України та Порядком № 39. Невиконання цього обов`язку спричиняло порушення права платника податку на отримання з бюджету суми відшкодування податку на додану вартість, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов`язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.
Законами України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" та від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" внесено зміни до статті 200 ПК України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
У зв`язку з прийняттям вказаних змін до ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 визнано таким, що втратив чинність, Порядок № 39.
Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент розгляду цієї справи судом касаційної інстанції) на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.