ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 814/2018/15
адміністративне провадження № К/9901/25854/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин"
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2015 року (головуючий суддя - Лісовська Н.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Танасогло Т.М., судді - Бойко А.В., Яковлєв О.В.)
у справі №814/2018/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентин"
до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авентин" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Авентин") звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Заводському районі), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Заводському районі від 28 травня 2015 року №0004811501 щодо відмови у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 113486,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність формування податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з контрагентом - ТОВ "Будівельна компанія "Промбудсервіс"" щодо виготовлення робочої документації будівництва портового перевантажувального комплексу морського транспорту.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за останні 12 календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій позивача менші, ніж заявлена ним сума бюджетного відшкодування. Вказали, що основним критерієм віднесення матеріальних цінностей (будинків, споруд, машин, устаткування, витрат на поліпшення, модернізацію цих об`єктів) до основних фондів в контексті положень ст. 200 Податкового кодексу України є введення їх в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 "Основні засоби", натомість замовлення робочого проекту є лише наміром здійснювати будівництво, яке в майбутньому може взагалі не розпочатися. Наголосили на тому, що позивач не втрачає право на бюджетне відшкодування протягом одного року, однак для формування податкового кредиту за результатами господарських операцій із замовлення робочого проекту необхідним є введення в експлуатацію хоча б частини споруди.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 20.01.2015 у справах №21-316а14, №21-514а14 та №21-529а14.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
15 лютого 2016 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від`ємного значення різниці з ПДВ та суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2015 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2015 № 471/14-04-15-01-19/32507357 (далі - Акт перевірки).
За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 28.05.2015 № 0004811501, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 113486,00 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюються статтею 200 ПК України.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.