ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 816/473/17
адміністративне провадження № К/9901/41688/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-УТН"
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (головуючий суддя - Супрун Є.Б.)
та на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шевцова Н.В., судді - Мінаєва О.М., Макаренко Я.М.)
у справі №816/473/17
за позовом Товариства обмеженою відповідальністю "Агро-УТН"
до Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року Товариство обмеженою відповідальністю "Агро-УТН" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Агро-УТН") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Полтавській області), в якому просило: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 23.02.2017 №0001401405.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що надані ним первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Гарант УТН" у періоді, що перевірявся, та свідчать про правомірність формування платником податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним вище контрагентом.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи не підтверджують фактичне здійснення поставки нафтопродуктів від ТОВ "Гарант УТН" на адресу позивача. Суди встановили, що згідно з умовами укладеного договору поставки транспортування товару від ТОВ "Гарант УТН" на адресу Товариства фактично не здійснювалося, оскільки перехід права власності на товар від постачальника (ТОВ "Гарант УТН") до позивача відбувався на складах зберігання (нафтобазах), резервуари яких належать на праві власності ПАТ "Дніпронафтопродукт". При цьому, суди зазначили, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме передані ТОВ "Гарант УТН" на зберігання ПАТ "Дніпронафтопродукт" нафтопродукти були відвантажені у подальшому позивачу. Вказали, що у доданих позивачем до матеріалів справи первинних документах відсутні посилання на номери резервуарів, з яких здійснювався відпуск придбаних позивачем нафтопродуктів. З їх змісту неможливо встановити, яким чином вимірювалася маса придбаних Товариством нафтопродуктів. Також суди зазначили, що Товариством не надано доказів здійснення обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою 6-НП, обліку придбаних нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив, що наявні у матеріалах справи первинні документи, у сукупності з наданими представником позивача поясненнями, підтверджують фактичне здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ "Гарант УТН" у періоді, що перевірявся. Посилається на те, що на момент здійснення господарських операцій із поставки нафтопродуктів позивачу ТОВ "Гарант УТН" було зареєстровано платником податку на додану вартість у встановленому законом порядку. Зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних доказів на спростування фактичного здійснення поставки нафтопродуктів від ТОВ "Гарант УТН" позивачу а також безпідставності формування платником податкового кредиту за результатами здійснення таких господарських операцій.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
28 грудня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких контролюючий орган зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача у період з 19.01.2017 по 25.01.2017 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Гарант-УТН" за період з 01.06.2016 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт від 31.01.2017 №56/16-31-14-05/37227503 (далі - Акт перевірки).
За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення Товариством:
- від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 19 декларації з ПДВ) за червень 2016 року на суму 1 425 001,00 грн;
- від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, (рядок 21 декларації з ПДВ) за червень 2016 року на суму 1 425 001,00 грн.
За результатами перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 23.02.2017 за №0001401405, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 1 425 001,00 грн за податковою декларацією від 19.07.2016 №9124368313.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Гарант-УТН" у періоді, що перевірявся.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюються статтею 200 ПК України.
Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 200 ПК України).
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з статтею 3 Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частинами першої та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 281/171/578/155).
Ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.
Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).
Пунктом 5.4.1 Інструкції № 281/171/578/155 встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".
З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об`єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об`єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду ( залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900.