1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



18 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 815/5697/15

адміністративне провадження № К/9901/27642/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Суворовському районі Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року (головуючий суддя - Андрухів В.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Димерлій О.О., судді - Єщенко О.В., Шеметенко Л.П.)

у справі №815/5697/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМАНТ-СКЛО"

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,



ВСТАНОВИВ:



У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІАМАНТ-СКЛО" далі - (позивач, платник, Товариство, ТОВ "ДІАМАНТ-СКЛО") звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Суворовському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.



На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не підтверджені жодними належними доказами та ґрунтуються виключно на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача. Вказує, що надані позивачем первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Брайт Крістал", ТОВ "Беверлі Рокс", ТОВ "АВ Блек Голд", ТОВ "Континентмаш", ТОВ "Старк Компані", ТОВ "Даммара", ТОВ "Констракшн Лайн", ТОВ "Енергопостач-2014", ТОВ "Будсервіс Тайм", ТОВ "Аксон-Групп", ТОВ "Никон-Торг", ТОВ "Буд Перспектива", ТОВ "Інтерія ЛТД", ТОВ "Ланги" у періоді, що перевірявся. Наголошує на тому, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не може бути належним доказом відсутності фактичнтого здійснення господарської діяльності платника з контрагентом, а також протиправності формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат за наслідками здійснення відповідних господарських операцій.



Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2016, адміністративний позов задоволено повністю:



- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Суворовському районі від 04.09.2015 року за №№ 0002422208, 0002432208, 0002442208;



- стягнуто сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 14529,68 грн з ДПІ у Суворовському районі за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ТОВ "ДІАМАНТ-СКЛО".



Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентами - ТОВ "Брайт Крістал", ТОВ "Беверлі Рокс", ТОВ "АВ Блек Голд", ТОВ "Континентмаш", ТОВ "Старк Компані", ТОВ "Даммара", ТОВ "Констракшн Лайн", ТОВ "Енергопостач-2014", ТОВ "Будсервіс Тайм", ТОВ "Аксон-Групп", ТОВ "Никон-Торг", ТОВ "Буд Перспектива", ТОВ "Інтерія ЛТД", ТОВ "Ланги" підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. При цьому суди вказали. що надані платником первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством податкового кредиту та витрат за результатами господарської діяльності з вказаними вище контрагентами.



Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність у контрагентів позивача будь-яких засобів для ведення господарської діяльності та виконання господарських зобов`язань, посилаючись при цьому на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів.



Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.



Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.



22.02.2018 касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції від 03.10.2017).



Підпунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.



Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.



Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт № 1812/15-54-22-01/32971440 від 21.08.2015 (далі - Акт перевірки).



Згідно з висновками Акта перевірки контролюючий орган встановив порушення позивачем вимог:



- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Товариством податку на прибуток у період з 01.01.2012 по 31.12.2014 на загальну суму 384075,00 грн, зокрема: за 2013 рік у сумі 65623,00 грн, за 2014 рік у сумі 318452,00 грн;



- підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у період з 01.01.2012 по 31.12.2014 на загальну суму 168401,00 грн, у тому числі: за грудень 2012 року в сумі 3060,00 грн, за січень 2013 року в сумі 200,00 грн, за березень 2013 року в сумі 3000,00 грн, за жовтень 2013 року в сумі 8833,00 грн, за листопад 2013 року в сумі 50045,00 грн, за грудень місяць 2013 року в сумі 9 998,00 грн, за січень 2014 року в сумі 5900,00 грн, за квітень 2014 року в сумі 2777,00 грн, за червень 2014 року в сумі 1255,00 грн, за липень 2014 року в сумі 83333,00 грн;



- пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, у зв`язку з чим позивачу зменшено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, за грудень 2014 року на суму 278050,00 грн.



На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 04.09.2015:



- за № 0002422208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 480094,00 грн, з яких за основним платежем - 384075,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 96019,00 грн;



- за №0002432208, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 278050,00 грн за лютий 2015 року;



- за №0002442208 від 04.09.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 210501,00 грн, з яких за основним платежем 168401,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 42100,00 грн.



Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійсннення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Брайт Крістал", ТОВ "Беверлі Рокс", ТОВ "АВ Блек Голд", ТОВ "Континентмаш", ТОВ "Старк Компані", ТОВ "Дамарра", ТОВ "Констракшн Лайн", ТОВ "Енергопостач-2014", ТОВ "Будсервіс Тайм", ТОВ "Аксон-Групп", ТОВ "Никон-Торг", ТОВ "Буд Перспектива", ТОВ "Інтерія ЛТД", ТОВ "Ланги" у періоді, що перевірявся.


Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.



Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.



У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).



Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.



Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.



Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.



Так, згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.



При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.



Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.



Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 138 ПК України).



Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.



Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені статтею 200 ПК України.



Згідно з пунктами 200.1 - 200.3 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.



При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.



При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.



Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.



Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.



Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.




................
Перейти до повного тексту