ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/18599/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Чорноткач Н.З.,
відповідача - Фурманчука О.І.
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Грєхова О.А.)
від 09.06.2020,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Скрипка І.М., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)
від 01.10.2020,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук"
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Петройл",
про визнання договору поруки недійсним,
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору поруки № 4П15118И/П, укладеного 25.10.2016 між ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" і ПАТ (наразі АТ) "Комерційний банк "Приватбанк".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки № 4П15118И/П від 25.10.2016 укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно з ст. 230 ЦК України.
Посилається на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк", ініційованої Національним банком України (НБУ), увів в оману ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" щодо існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попереднього боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору № 4П16098Г від 25.10.2016 та договорів поруки.
Також позивач зазначає, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він би не уклав з відповідачем договори кредиту та поруки).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.
11.11.2020 ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами для скасування судових рішень зазначає про їх ухвалення з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 514, ст. 517, ч.ч. 1, 2 ст. 556, ст. 651 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України. Вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку щодо застосування ст. 86, ст. 236, п. 2 ч. 3 та п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню і на підставі ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, посилається на те, що 16.03.2020 позивачем до господарського суду було подано клопотання про витребування доказів, які, на думку позивача, мають суттєве значення для вирішення справи. Однак суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, таке клопотання безпідставно залишив без задоволення. Стверджує, що спірний правочин вчинений під впливом введення в оману, а тому є недійсний згідно з ст. 230 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 25.10.2016 між ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" (поручитель) і ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 4П15118И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Петройл" (боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором № 4П15118И від 17.12.2015, а саме: з повернення кредиту, сплати відсотків та сплати винагороди за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Пунктами 2, 3 договору поруки № 4П15118И/П встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
За п. п. 4, 5, 6 договору поруки № 4П15118И/П у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.
У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформляється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки № 4П15118И/П).
Відповідно до п. 8 договору поруки № 4П15118И/П до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ами) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
Пунктом 9 договору поруки № 4П15118И/П встановлено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.
У п. 10 договору поруки № 4П15118И/П встановлено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє три роки від дати його укладення. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладення цього договору (п. 11 договору поруки № 4П15118И/П).
Позивач просить визнати спірний договір поруки недійсним з огляду на те, що він був вчинений під впливом введення в оману.
За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
У п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).