Постанова
Іменем України
15 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 161/14384/19
провадження № 61-5693св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
особа, дії якої оскаржуються, - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Новосад Олег Юрійович,
стягувач - публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк",
боржник - товариство з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді
Пахолюка А. М., від 27 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І.,
Шевчук Л. Я., від 25 лютого 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень (далі - ВПВР) Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - УДВС ГТУЮ) у Волинській області Новосад О. Ю. у виконавчому провадженні № 41215957 за виконавчим листом Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/11023/13-ц, виданим 06 грудня 2013 року, про солідарне стягнення з товариства з додатковою відповідальністю "Довірче товариство - перша Волинська фінансово-будівельна компанія "Траст-Інвест-Буд" (далі - компанія "ТІБ", компанія) та ОСОБА_1, на користь публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (далі - АТ "Укрінбанк") заборгованості за кредитним договором.
Скарга мотивована тим, що 12 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Новосад О. Ю. було складено акт, відповідно до якого державним виконавцем разом із працівниками поліції, понятими і переможцем торгів здійснено примусове проникнення на земельну ділянку, в приміщення складу з гаражем та столярною майстернею за адресою:
АДРЕСА_1 , що належить компанії "ТІБ"; замінено зберігача арештованого майна зі скаржника на ОСОБА_2 .
Скаржник вважав дії державного виконавця, які виявились у примусовому проникненні на земельну ділянку, приміщення складу з гаражем та столярною майстернею і заміні зберігача арештованого майна протиправними, та такими, що вчиненні всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження".
З урахуванням зазначеного, просив суд:
- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області Новосада О. Ю., зазначені у акті державного виконавця від 12 серпня 2018 року у виконавчому провадженні (далі - ВП) № 41215957, які виразилися у примусовому проникненні на земельну ділянку та приміщення складу з гаражем та столярною майстернею, що належить компанії та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області Новосада О. Ю. про заміну зберігача арештованого актом опису й накладення арешту від 23 квітня 2014 року майна - із ОСОБА_1 на ОСОБА_2 у ВП № 41215957.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року в задоволенні скарги відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що власником майна, переданого на зберігання заявнику, є компанія, яка є боржником у виконавчому провадження № 41215957, в межах якого вчинялися оскаржені виконавчі дії. Права ОСОБА_1, як зберігача майна, не порушені, оскільки згідно
статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" зберігач користується майном за погодженням зі стягувачем і не наділений іншими правами щодо майна. Судом також враховано, що власник майна належним чином не оспорював дії державного виконавця, які є предметом скарги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року залишено без змін.
Колегія суддів погодилася з висновками міськрайонного суду про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки державним виконавцем вжито в повному обсязі виконавчі дії і заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом, права
ОСОБА_1 , як зберігача майна, жодним чином не порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у березні 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Людва О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити скаргу в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі 161/14384/19 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У квітні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року заявник зазначає порушення судами статей 28, частини першої статті 34 та частини першої статті 58
Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 березня 2019 року в справі № 2-363/10 та від 21 червня 2018 року в справі № 908/4022/14, а також Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 грудня
2019 року в справі № 925/698/16. Вважає, що апеляційний суд не дотримався вимог щодо аналізу всіх доводів, зазначених в апеляційній скарзі, зіставлення їх з наявними у справі доказами, та надання на кожен із них вичерпної відповіді.
Стверджує, що про проведення державним виконавцем відповідних виконавчих дій заявник був повідомлений несвоєчасно.
Державним виконавцем в оскарженій постанові не вказано, які саме вимоги Закону №1404-VIII були порушені зберігачем, а також в чому виразилися його дії у ненаданні доступу до приміщення складу з гаражем та столярною майстернею.
Звертає увагу касаційного суду, що оскаржені в межах цієї справи дії державного виконавця вчинені під час заборони, застосованої ухвалою Луцького міськрайонного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 161/13147/19.
Наголошує на тому, що АТ "Укрінбанк" не є належним стягувачем у виконавчому провадженні № 41215957.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
В провадженні ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області перебуває виконавче провадження № 41215957 з виконання виконавчого листа № 161/11023/13-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 06 червня
2013 року, про солідарне стягнення з компанії "ТІБ" та ОСОБА_1 на користь АТ "Укрінбанк" 5 187 836, 49 грн заборгованості за кредитним договором, а також по 1 069, 50 грн судового збору з кожного.
Згідно акту опису й арешту майна від 23 квітня 2014 року державний виконавець Новосад О. Ю. процесі проведення виконавчих дій здійснив опис і наклав арешт на таке майно: 1) магазин з кімнатами приймання їжі і побутовою літ. А-1, загальною площею 166,2 кв. м; 2) склад з гаражем і столярною майстернею літ. А-1, загальною площею 348, 6 кв. м;
3) адміністративно-побутовий комплекс літ. А-2, загальною площею
309, 4 кв. м; 4) приміщення охорони літ. В-1, загальною площею 8,0 кв. м;
5) склад сипучих будівельних матеріалів літ. Г-2, загальною площею
71,1 кв. м; 6) будинок для відпочинку літ. Д-2, загальною площею 163,0 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою державного виконавця від 01 жовтня 2015 року зберігачем арештованого майна призначено ОСОБА_1 .
В ході виконавчого провадження зазначені земельна ділянка та приміщення складу були передані на реалізацію і згідно протоколу ДП "СЕТАМ" № 405758 від 18 квітня 2019 року про проведені торги переможцем торгів визнано
ПП "ЗД Україна", від імені якого діяв представник ОСОБА_2 .
Оскільки ОСОБА_1 як зберігач майна не надавав доступу державному виконавцю до складу з гаражем та столярною майстернею виникла необхідність для примусового входження до вказаного приміщення.
12 серпня 2019 року державним виконавцем Новосад О. Ю. винесено постанову про заміну зберігача арештованого майна, якою майно, що перебувало на відповідальному зберіганні у боржника ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції вказані, зокрема в пункті 27 частини першої статті 353 цього Кодексу (щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця), після їх перегляду в апеляційному порядку
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду зі скаргою, заявник посилався на те, що дії державного виконавця з передачі арештованого майна на зберігання іншій особі є неправомірними, оскільки він був не повідомлений належним чином про вчинення відповідних виконавчих дій, стверджує, що не чинив жодних перешкод державному виконавцю у доступі до арештованого майна, а підстави для заміни зберігача відсутні.