Постанова
Іменем України
15 грудня 2020 року
м. Київ
справа №152/919/19
провадження № 51-4010км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів: Могильного О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О.М.,
прокурора Шевченко О.О.,
в режимі відеоконференції
захисників Бровка О.С., Кадочнікова А.О.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Кадочнікова А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та прокурора на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 07 лютого 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020360000055 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Гола Пристань Херсонської області, проживаючого у
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Углич Ярославської області Російської Федерації, проживаючого у АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз -
30 травня 2017 року вироком Вінницького міського суду Вінницької області за
ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. ОСОБА_2 звільнений по відбуттю покарання,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 185 КК України - строком на 2 роки;
- ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України - строком на 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він наприкінці січня 2019 року, більш точного часу не встановлено, перебуваючи в будинку
АДРЕСА_2 , побачив, що ОСОБА_3 заснула, після чого у нього виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, підбурюваний жагою до легкої наживи, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, ОСОБА_1 підійшовши до сплячої
ОСОБА_3 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, повторно з корисливих мотивів, з правої зовнішньої кишені куртки ОСОБА_3 викрав належний їй мобільний телефон, вартість якого становить 227, 50 грн. Після цього, ОСОБА_1 залишив місце події та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду на вказану суму.
Наприкінці січня 2019 року, більш точної дати не встановлено, приблизно о 23:00, ОСОБА_1, перебуваючи у будинку
АДРЕСА_2 , спільно з ОСОБА_4, побачив, як останній заснув на ліжку в одній з житлових кімнат, після чого у нього виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, підбурюваний жагою до легкої наживи, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, ОСОБА_1 підійшовши до сплячого ОСОБА_4 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, повторно з корисливих мотивів викрав з кишені верхнього одягу ОСОБА_4 кошти останнього в сумі 300 грн. та належний йому мобільний телефон, вартість якого становить 359, 25 грн. Після чого ОСОБА_1 залишив місце події та розпорядився викраденим мобільним телефоном та коштами на власний розсуд, завдавши потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 659,25 грн.
Крім цього, 23 лютого 2019 року ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи в будинку за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, де спільно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розпивали спиртні напої.
Того ж дня, приблизно о 23:00, під час розпивання алкогольних напоїв в будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з однієї сторони, та ОСОБА_5 з іншої сторони, виник словесний конфлікт. Під час даного конфлікту ОСОБА_1 діючи умисно, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, спільно з
ОСОБА_2 стали одночасно наносити множинні удари кулаками рук в область голови і тулуба ОСОБА_5, спричинивши йому тілесні ушкодження. Після нанесених ударів ОСОБА_5 вийшов до іншої кімнати будинку.
Після цього, перебуваючи в даній кімнаті у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник умисел на протиправне позбавлення життя ОСОБА_5 . Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_1 узяв кухонний ніж та сів на ліжко чекаючи повернення ОСОБА_5 до кімнати. Дочекавшись коли ОСОБА_5 повернувся до кімнати, ОСОБА_1 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, за передньою змовою з ОСОБА_2, з метою заподіяння смерті
ОСОБА_5 намагався нанести удар ножем в область грудної клітини. Однак ОСОБА_5 схопив його за кисть руки та утримував за руки. В цей час ОСОБА_2 почав утримувати ноги ОСОБА_5, після чого останнього кинули на ліжко, та продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1, на прохання ОСОБА_2 передав йому ножа та ОСОБА_2 наніс множинні удари вказаним ножем в область обох ніг, від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 перестав чинити опір, тоді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відпустили ОСОБА_5, залишились у кімнаті неподалік від нього. Далі через кілька хвилин ОСОБА_5 спробував піднятись з ліжка, що б покинути кімнату, однак ОСОБА_1, продовжуючи свої протиправні дії узяв у ОСОБА_2 кухонний ніж, після чого утримуючи рукою ОСОБА_5 за шию наніс йому один удар ножем у ліву половину грудної клітини, в область серця, від чого останній нагнувся уперед, та ОСОБА_1 продовжив наносити удари ножем по лівій частині спини, спричинивши біля 6 ударів ножем, після чого лезо ножа зламалось та ОСОБА_1 залишив ОСОБА_5 на ліжку.
Через декілька хвилин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 помітили, що ОСОБА_5 живий, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мето невідворотного настання смерті ОСОБА_5 підійшли до нього та ОСОБА_1 за допомогою поліетиленового пакету почав закривати потерпілому рота, з метою спричинення удушення, однак не зміг довести вказані дії до кінця, через стан алкогольного сп`яніння.
Через деякий час ОСОБА_2, продовжуючи доводити свій спільний з
ОСОБА_1 злочинний умисел щодо позбавлення життя ОСОБА_5, узяв цеглину з підлоги кімнати, якою наніс два удари по голові ОСОБА_5, після чого передав вказану цеглину ОСОБА_1, який наніс ще два удари цеглиною по голові потерпілому та вважаючи, що довели свій намір до кінця залишили
ОСОБА_5 лежати на ліжку.
Незважаючи на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діяли з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_5 та вчинили всі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від їх волі, адже
ОСОБА_5 від нанесених йому тілесних ушкоджень не помер, а користуючись тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спали самостійно залишив будинок і в подальшому доставлений до реанімаційного відділення Шаргородської ЦРЛ.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 17 від 16 квітня
2019 року у потерпілого ОСОБА_5 мали місце тілесні ушкодження у вигляді: проникаюче колото - різане поранення лівої половини передньої поверхні грудної клітки, яке ускладнилось відкритим лівобічним пневматороксом та після травматичною лівобічною пневмонією, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя під час заподіяння; колото - різані рани - на нижній лівій кінцівці (9), на правій нижній кінцівці (3); забій м`яких тканин обличчя; підшкірні гематоми в ділянці верхніх та нижніх повік обох очей; непроникаючі колото - різані рани на задній поверхні лівої половини грудної клітки (5); закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, які спричиняють короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кадочніков А.О. в інтересах засудженого
ОСОБА_1 , посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, просить змінити оскаржувані судові рішення та перекваліфікувати дії засудженого
ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 на ч. 1 ст. 127 КК України. Захисник вважає, що суд першої інстанції не вірно встановив спрямованість умислу засудженого ОСОБА_1, що призвело до помилкової кваліфікації дій останнього як замах на інкримінований йому злочин, оскільки ОСОБА_1 було нанесено потерпілому тілесні ушкодження не з метою його вбивства, а з метою заподіяння потерпілому страждань для того, щоб змусити останнього вибачитись перед ним. Такі дії засудженого, на думку захисника, відповідно до ст. 127 КК України є катуванням. При цьому захисник вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки засуджений ОСОБА_1 добровільно відмовився від продовження заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень з метою вбивства останнього. Стверджує, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є незаконними та такими, що не відповідають вимогам КПК України.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України та особам засуджених через м`якість. Також стверджує, що апеляційний суд безпідставно вказав на наявність обставин, що пом`якшують покарання засудженим - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, оскільки їх наявність не знайшла свого підтвердження в ході розгляду даного кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій. Водночас наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги прокурора про призначення засудженим покарання без додержання правил ст. 68 КК України. При цьому зазначає, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження із порушенням вимог статей 370, 419 КПК України, на доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, вичерпної відповіді не дав, а також в ухвалі не зазначив підстав, на яких скаргу визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні захисники підтримали подану скаргу захисника Кадочніковим А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та заперечували проти задоволення скарги прокурора. В свою чергу, прокурор виступив на підтримку поданої скарги прокурора та заперечував проти задоволення скарги захисника Кадочнікова А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисників Бровка О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого
ОСОБА_1 , прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника Кадочнікова А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Разом з цим, касаційний суд за наявності відповідних доводів сторони у справі здійснює перевірку того, чи додержалися суди першої та апеляційної інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
В результаті перевірки матеріалів провадження було встановлено, що висновки суду про винність засуджених, зокрема засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, правильність кваліфікації його дій у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та покарання, яке призначено йому за вчинення зазначеного злочину в касаційних скаргах захисника та прокурора не оспорюються.
Також, у своїй касаційній скарзі захисник не оспорює таких обставин вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст.115 КК України, як наявність словесного конфлікту між засудженим і потерпілим, завдання тілесних ушкоджень потерпілому установленими предметами злочину, спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, їх кількість і локалізацію.
Доводи касаційної скарги захисника про неправильневстановлення судами спрямованості умислу ОСОБА_1, що призвело до помилкової кваліфікації його діянь як замаху на інкримінований йому злочин є безпідставними,не ґрунтуються на матеріалах провадження та спростовуються ними.
Так, замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.