Постанова
Іменем України
14 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 161/8070/19
провадження № 61-8668св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Носковим Олександром Миколайовичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року в складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 травня 2020 року в складі колегії суддів: Осіпука В. В., Данилюк В. А., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 лютого 2019 року.
Попереднім власником квартири була її сестра - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До смерті вона проживала у спірній квартирі зі своїм чоловіком, разом та були там зареєстровані. 09 травня 2009 року шлюб між сестрою та її чоловіком ОСОБА_2 було розірвано.
Крім того позивачка вказувала, що у спірній квартирі залишається зареєстрованим чоловік її померлої сестри - відповідач ОСОБА_2, який не несе жодних витрат на утримання житла, не сплачує комунальні платежі та тривалий час у квартирі не проживає.
Реєстрація відповідача у квартирі, що належить позивачці на праві власності, не дає їй можливості оформити субсидію по сплаті комунальних послуг за житло та скористатись іншими соціальними пільгами.
Добровільно знятися з реєстрації ОСОБА_2 не бажає.
Оскільки відповідач ОСОБА_2, будучи зареєстрованим у спірній квартирі, більше року без поважних причин у ній не проживає, то позивач ОСОБА_1, посилаючись на частину другу статті 405 ЦК України, просила суд визнати його таким, що втратив право користування квартирою та відшкодувати їй судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не проживає у спірній квартирі з поважних причин, а саме через неприязні відносини з позивачем, а тому його не можна вважати таким, що втратив право на користування жилим приміщенням по місцю реєстрації, яке належить на праві власності позивачці ОСОБА_1 .
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідач не втратив з власної волі інтерес до спірної квартири, в якій зареєстрований, і яка є його єдиним житлом, а його непроживання в ній понад рік пов`язане з об`єктивними причинами, та не може бути підставою для визнання його таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням.
Крім того апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач в апеляційній скарзі зазначає інші підстави позову ніж ті, з якими вона звернулась до суду та вказала у позовній заяві. Тому оскільки зазначена у позовній заяві позивачем підстава позову не була нею змінена до закінчення підготовчого засідання у справі, а змінена лише в апеляційній скарзі, то колегія суддів вважала, що дана обставина не впливає на законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції і не може бути підставою для його зміни чи скасування.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
04 червня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 через свого адвоката Носкова О. М. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Також посилається на те, що відповідач не є членом її сім`ї та не має ніякого відношення до позивача, як до власника спірної квартири, та втратив своє право на користування житловим приміщенням з моменту набуття право власності ОСОБА_1 на квартиру. Тому позивач, як власник квартири, має право вимагати від відповідача, який не є і не був членом її сім`ї, усунення порушень її права власності на вказану квартиру, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року по справі № 6-709цс16.
Доводи інших учасників справи
26 серпня 2020 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4, через засоби поштового зв`язку, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2020 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09 лютого 2019 року (а. с. 4).
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою спрірної квартири, що підтверджується копією довідки від 10 травня 2019 року № 46067 (а. с. 9).
З наявних у матеріалах справи повідомлень Луцького відділу поліції у Волинській області від 26 жовтня 2018 року, від 03 січня 2019 року та довідок від 09 травня 2019 року, від 15 травня 2019 року, виданих цим же органом на звернення сторін спору, висновку № 8245 від 24 жовтня 2018 року Луцького ВП ГУНП у Волинській області за результатами розгляду звернення ОСОБА_1, показів свідків допитаних судом першої інстанції, встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують неприязні стосунки, позивач ставши власником житла, у якому до того проживав і залишається зареєстрованим відповідач, змінила вхідний замок на дверях квартири, чим обмежила доступ відповідача до житла.
Також, з повідомлення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2020 року встановлено, що у провадженні цього суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради, третя особа ОСОБА_1 про втановлення факту проживання однією сім`єю, скасування розпорядження відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради щодо приватизації спірного житла попереднім його власником ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.