ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 927/1027/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Чернігівської міської ради - не з`явився,
Приватного акціонерного товариства
"Чернігівоблбуд" - Авраменка І.М.,
ОСОБА_1 - особисто,
ОСОБА_2 - не з`явилась,
ОСОБА_3 - не з`явився,
Комунального підприємства
"Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації"
Чернігівської обласної ради - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 (у складі колегії суддів: Ходаківська І.П. (головуючий), Попікова О.В., Владимиренко С.В.)
та рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.03.2020 (суддя Ноувен М.П.)
у справі № 927/1027/19
за позовом Чернігівської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради,
про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2019 року Чернігівська міська рада звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" (далі - ПрАТ "Чернігівоблбуд") про визнання недійсними свідоцтв про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданих відповідачу на підставі рішень виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.04.1995 № 86 та від 15.03.2010 № 48.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наявність свідоцтв про право власності на зазначену квартиру, виданих на підставі скасованих рішень виконавчого комітету Чернігівської міської ради, перешкоджає позивачу здійснювати повноваження, передбачені статтями 15, 18 Житлового кодексу Української РСР, щодо управління майном державного житлового фонду.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2019 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Комунальне підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради.
10.03.2020 ПрАТ "Чернігівоблбуд" звернулося до суду з заявою про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.03.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020, позов задоволено. Визнано недійсними: свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 08.01.2003, видане Чернігівському обласному проектному ремонтно-будівельному закритому акціонерному товариству "Чернігівоблбуд" на підставі пункту 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.04.1995 № 86; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 від 01.04.2010, видане Закритому акціонерному товариству "Чернігівоблбуд" на підставі пункту 1.37 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15.03.2010 № 48.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2020 року ПрАТ "Чернігівоблбуд" подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 927/1027/19 за касаційною скаргою ОСОБА_4 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.11.2020.
Чернігівська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.
Чернігівська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунальне підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПрАТ "Чернігівоблбуд", ОСОБА_1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
З огляду на матеріали справи спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із оспоренням Чернігівською міською радою свідоцтв про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданих ПрАТ "Чернігівоблбуд" на підставі рішень виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.04.1995 № 86 та від 15.03.2010 № 48.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86 "Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках і в тих, які підлягають знесенню" (пункт 1.8) Проектно-ремонтному будівельному орендному підприємству "Чернігівоблбуд" виділено житлову площу розміром 2643,71 кв. м, а саме квартири з № 1 по № 32 та з № 34 по № 40 в будинку № 4 по вул. Просвіти (Освіти) у м. Чернігові, у зв`язку із проведенням будівництва за кошти орендного підприємства.
12.11.1997 громадянину ОСОБА_1 видано ордер № 4 на житлову площу у відомчому будинку № 741939 серії ІІІ-ЕЛ, а саме на квартиру АДРЕСА_1 . З листопада 1997 року і до теперішнього часу громадяни ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 проживають у зазначеній квартирі за згоди Чернігівської міської ради.
08.01.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86 Чернігівському обласному проектному ремонтно-будівельному закритому акціонерному товариству "Чернігівоблбуд" видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, відповідно до пункту 1.37 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15.03.2010 № 48 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, оформлення дублікатів свідоцтва про право власності, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками" доручено Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтва про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації юридичним та фізичним особам, у тому числі Закритому акціонерному товариству "Чернігівоблбуд", зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до зазначеного рішення Закритому акціонерному товариству "Чернігівоблбуд" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01.04.2010, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Чернігівської міської ради від 04.06.2015 "Про скасування пункту 1.37 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 48 від 15.03.2010 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, оформлення дублікатів свідоцтва про право власності, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками" скасовано як протиправний пункт 1.37 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15.03.2010 № 48.
Це рішення органу місцевого самоврядування в судовому порядку не оскаржувалося.
Також рішенням Чернігівської міської ради від 28.02.2017 № 16/VII-30 "Про скасування пункту 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 86 від 17.04.1995 "Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках" скасовано як такий, що не відповідає Конституції України та законодавству України.
Правомірність цього рішення органу місцевого самоврядування було предметом судового розгляду у справі № 927/731/17 за позовом ПрАТ "Чернігівоблбуд".
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2017 у справі № 927/731/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та постановою Верховного Суду від 27.02.2018, в позові ПрАТ "Чернігівоблбуд" відмовлено.
Судовим рішенням у справі № 927/731/17 встановлено, що виділення квартир відбулося у недобудованому та не зданому в експлуатацію будинку, що було заборонено чинним на той час цивільним законодавством, тому Чернігівська міська рада правомірно в межах наданої їй компетенції прийняла оскаржене рішення про скасування рішення виконкому від 17.04.1995 № 86 про виділення спірного житлового приміщення підприємству "Чернігівоблбуд" як неправомірного та яким тривалий час створювалися перешкоди громадянам у реалізації їх прав на приватизацію квартир.
Обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 927/731/17, відповідно до положень частини 4 статті 75 ГПК було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі № 927/1027/19.
У справі, яка розглядається Чернігівська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги обставинами порушення права ради на розпорядження зазначеним майном, що входить до державного житлового фонду і знаходиться у віданні Чернігівської міської ради, у зв`язку з наявністю спірних свідоцтв та чиненням перешкод з боку відповідача, а саме поданням позовів до третіх осіб з метою позбавлення прав володіння і користування майном та оскарження законних рішень міськради.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов Чернгівської міської ради, виходили із того, що визнання незаконними та скасування у встановленому законом порядку рішень виконавчого комітету ради, на підставі яких відповідачу видано свідоцтва про право власності на квартиру, яка належить до державного житлового фонду, є підставою для визнання цих свідоцтв недійсними. Разом із тим суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з огляду на положення статей 256, 257, 261, 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та встановлені у справі фактичні обставини дійшов висновку, що строк позовної давності не пропущено.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ "Чернігівоблбуд" послалося на те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки справу в суді апеляційної інстанції розглянуто без участі відповідача та при цьому не враховано висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 814/2148/16; судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, щодо правового статусу спірного житлового приміщення; судами не враховано відсутності у матеріалах справи доказів щодо набрання чинності рішеннями Чернігівської міської ради від 04.06.2015 та 28.02.2017 № 16/VII-30, а відтак не застосовано до спірних правовідносин положень статей 1, 2 Закону України "Про засади державної регуляторної політики", частин 5, 11 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції Закону від 27.03.2014 № 1170-VII) щодо набрання чинності актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, стосовно застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду; судами не враховано правових позицій, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 750/4856/15-а (щодо правових підстав для скасування органом місцевого самоврядування власних рішень), а також рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009; судами неправильно застосовано положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і не взято до уваги, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, не враховано з цього питання правових висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19; судами неправильно застосовано положення статті 261 ЦК та не враховано висновків, наведених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17 щодо початку перебігу позовної давності; судами при вирішенні справи не застосовано статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та не враховано висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У касаційній скарзі ПрАТ "Чернігівоблбуд" наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а, від 17.04.2019 у справі № 750/4856/15-а (щодо правових підстав для скасування органом місцевого самоврядування власних рішень), від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19 (щодо способу захисту), від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17 (щодо початку перебігу позовної давності).