Постанова
Іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 206/4299/18
провадження № 51-3236 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
засудженої в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
захисника Мелешка А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Мелешка А.В. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018040700000631 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 06 червня 2018 року близько 15:32, зайшовши слідом за ОСОБА_2 до під`їзду № 3 у будинку АДРЕСА_2, діючи умисно, повторно, таємно викрала з кишені халата останньої гаманець, чим завдала потерпілій майнової шкоди на загальну суму 402 грн.
Крім того, 19 червня 2018 року близько 14:32, перебуваючи біля будинку № 11 на вул. Карагандинській у м. Дніпрі, діючи умисно, повторно, з плетеної сумки, яку потерпіла ОСОБА_3 несла в руці, витягла гаманець. У цей час потерпіла відчула, що хтось смикнув її за сумку, озирнувшись, вона помітила ОСОБА_1 . У свою чергу ОСОБА_1, усвідомлюючи, що її дії викриті та стали нести відкритий характер, утримуючи в руках зазначений гаманець, почала втікати від потерпілої, отримавши змогу розпорядитись викраденим майном на власний розсуд. Таким чином, ОСОБА_1 завдала потерпілій ОСОБА_3 майнової шкоди на загальну суму 325 грн.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2020 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, а вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2019 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Мелешко А.В. ставить питання про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженої через суворість. Просить пом`якшити ОСОБА_1 покарання до 4 років 1 місяця позбавлення волі. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що, призначаючи покарання, апеляційний суд недостатньо врахував, що ОСОБА_1 є матір`ю двох малолітніх дітей, має тяжку хворобу, характеризується позитивно, інкримінований їй грабіж межує з крадіжкою, щиросердно розкаялась та усвідомила недопустимість своїх вчинків, бажає скоріше повернутися до своїх дітей і бути законослухняною громадянкою.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
У судовому засіданні захисник Мелешко А.В. та засуджена ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор Вараниця В.М. просив вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, й правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи касаційної скарги захисника про порушення апеляційним судом загальних засад призначення покарання та його надмірну суворість, на думку колегії суддів, є непереконливими з огляду на наступне.
Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.
Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.
Тобто, вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У касаційній скарзі захисник фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом зазначених вимог закону, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.