Постанова
іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 453/1087/19
провадження № 51-3811км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т. В.,
суддів Марчука О. П., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Шевченко Г. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Сколівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019140000000402, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Корчин Сколівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Сколівського районного суду Львівської області від 18 листопада
2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 22 год., керуючи технічно справним автомобілем марки "КІА SORENTO", номерний знак НОМЕР_1, рухаючись вулицею Шевченка у с. Корчин Сколівського району Львівської області в напрямку до с. Верхнє Синьовидне, неподалік будинку № 8, порушив вимоги ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" та грубо порушив вимоги пп. 1.2, 1.3, 1.5, 1.10 розділу 1, підпункти б), д) п. 2.3 розділу 2, 12.1, 12.4 та підпункту "б" п.12.9 розділу 12 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, зі змінами та доповненнями, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого ним автомобіля, чим створив небезпеку для життя громадян, не впорався з керуванням і виїхав на узбіччя, де здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, після чого зіткнувся із припаркованим на узбіччі автомобілем марки "OPEL VIVARO", номерний знак НОМЕР_2 .
У результаті наїзду ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримала численні тілесні ушкодження, від яких померла, а ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, - тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2020 року залишив зазначений вирок районного суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 419 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (75 КК), як наслідок невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК необґрунтованим і вказує на те, що з огляду на ступінь тяжкості ( ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин), обставини вчинення злочину (з необережності, але через особисту злочинну самовпевненість за відсутності достатнього досвіду, свідомо керував транспортним засобом із перевищенням граничної швидкості в населеному пункті), наслідки, які настали (потерпіло двоє молодих людей, одна з яких загинула), та дані про особу обвинуваченого (у силу
ст. 89 КК не судимий, вчинив злочин, будучи студентом університету внутрішніх справ, маючи спеціальне звання - рядовий поліції) призначене покарання
не сприятиме його виправленню й попередженню вчинення нових злочинів. На думку прокурора, місцевий суд належним чином не мотивував, у яких діях обвинуваченого виразилося щире каяття, визнане обставиною, яка пом`якшує покарання. Також прокурор вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки досудовій доповіді, результати якої показали середні ступені небезпеки та ймовірності повторного вчинення злочину обвинуваченим та безпідставно визнав відшкодування завданої потерпілим шкоди обставиною, яка пом`якшує покарання, оскільки такі дії вчинені виключно з мотивів невідворотності понести покарання за скоєне. Зазначає, що суд апеляційної інстанції при залишенні апеляційної скарги прокурора без задоволення, в якій він не погоджувався з призначеним ОСОБА_1 покаранням із застосуванням положень ст. 75 КК, всупереч вимогам ст. 419 КПК
не перевірив належним чином усіх наведених у скарзі доводів та обґрунтованих відповідей на них не дав і безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни.
У запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1, його захисник Детинич П. І. та представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат Сиворог А. О. вважають її необґрунтованою та просять залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала касаційну скаргу, просила ухвалу апеляційного суду скасувати
і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Наголошувала на тому, що ОСОБА_1, маючи спеціальне звання рядового поліції, умисно перевищив допустиму ПДР швидкість руху в межах населеного пункту, що хоч і з необережності, призвело до наїзду на двох дітей та в результаті спричинило тяжкі наслідки.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор не оспорює висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації дій останнього, а фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання - звільнення від його відбування.