Постанова
іменем України
8 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 473/4378/15-к
провадження № 51-4163 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Макаровець А.М. та Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Матолич М.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150190000987, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,
та
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 263, частиною 4 статті 296, частиною 2 статті 289, частиною 2 статті 125, частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 125, частиною 1 статті 162 КК, та звільнено від покарання на підставі частин 1, 3 статті 49, частини 5 статті 74 КК.
Крім того, цим вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими за частиною 2 статті 289 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації належного їм майна.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням, призначено іспитовий строк тривалістю 3 роки кожному та покладено на них обов`язки, передбачені статтею 76 КК.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263 та частиною 4 статті 296 КК, і виправдано на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень.
Згідно з цим вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20 травня 2015 року близько 22:00 прийшли до домоволодіння ОСОБА_3, який проживає на АДРЕСА_3, через те, що раніше останній продав ОСОБА_2 неякісне насіння. Під час спілкування у них виникла сварка, яка переросла у бійку. Після бійки у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом - автомобілем ВАЗ-2104, що беребував у володінні та користуванні ОСОБА_3 .
З метою реалізації зазначеного умислу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виїхали з подвір`я домоволодіння на вказаному автомобілі, який відігнали до місця проживання ОСОБА_2 . Автомобіль повернуто потерпілому ОСОБА_3 працівниками поліції.
Цього дня близько 22:00 ОСОБА_2 та ОСОБА_1, перебуваючи на території вказаного домоволодіння, без дозволу власника будинку відчинили вхідну хвіртку і незаконно, протиправно, умисно зайшли на подвір`я домоволодіння ОСОБА_3 . У цей час на подвір`я з приміщення будинку вийшов останній та запитав у них, з якою метою без дозволу вони перебувають на його подвір`ї. Одразу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали висловлювати йому погрози насильством у зв`язку з продажем неякісного насіння. Після чого потерпілий забіг у приміщення коридору будинку та намагався по міському телефону викликати міліцію, у свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також зайшли у будинок, де ОСОБА_2 ножем перерізав телефонний кабель. Потім ОСОБА_3 вибіг на подвір`я домоволодіння, де ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заподіяли йому тілесні ушкодження.
Своїми діями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порушили конституційне право потерпілого ОСОБА_3 на недоторканність житла.
Крім того, 20 травня 2015 року близько 22:00, коли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували на території вказаного домоволодіння, на ґрунті особистих неприязних стосунків між ними та ОСОБА_3 виникла сварка. У ході сварки ОСОБА_1 завдав ОСОБА_3 близько 2-3 ударів дерев`яною палицею в ділянки попереку і лопатки та одного удару в тім`яну частину голови, в результаті чого останній впав на землю. Після цього ОСОБА_2 завдав близько 3-4 ударів кулаками рук у ділянку голови та близько 2-3 ударів ногами в ділянку тулуба потерпілого, внаслідок чого останньому заподіяно тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Органами досудового розслідування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачуються й у тому, що ОСОБА_2 за невстановлених обставин у невстановлений слідством час незаконно, без передбаченого законом дозволу, умисно придбав ручну гранату типу РГД-5, достовірно знаючи, що вказаний предмет відноситься до бойових припасів, приніс за місцем свого проживання на АДРЕСА_1, де незаконно зберігав. 28 квітня 2015 року близько 23:00 ОСОБА_2 приніс до домоволодіння на АДРЕСА_4 та передав ОСОБА_1 ручну гранату типу РГД-5 для здійснення вибуху. Останній з метою подальшого вчинення хуліганських дій умисно взяв у ОСОБА_2 ручну гранату типу РГД-5, достовірно знаючи, що вказаний предмет відноситься до бойових припасів, утримуючи спусковий важіль гранати, стиснувши запобіжну чеку, витягнув її за кільце із запалу та кинув на територію вказаного домоволодіння ОСОБА_4, внаслідок чого здійснився вибух.
Так, 28 квітня 2015 року близько 23:00 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , маючи єдиний умисел, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дії, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, спрямований на хуліганські дії, вчинені способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з хуліганських мотивів, прагнучи показати свою зневагу до таких правил і норм поведінки, діючи спільно у групі, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого та заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень, прийшли в громадське місце, а саме до будинку на АДРЕСА_4, в якому проживають ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_5, донька ОСОБА_6 та зять ОСОБА_7 .
Перебуваючи біля будинку за вищевказаною адресою, ОСОБА_2 викрутив пробку з трубки корпусу і, вкрутивши запал в ручну гранату типу РГД-5, передав її ОСОБА_1, щоб останній здійснив вибух у подвір`ї будинку потерпілих.
ОСОБА_1 , отримавши гранату типу РГД-5, утримуючи спусковий важіль гранати, стиснувши запобіжну чеку, витягнув її за кільце із запалу та кинув під навіс біля автомобіля "Газель", д.н.з. НОМЕР_1, що знаходився у подвір`ї домоволодіння, у результаті чого здійснився вибух.
Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виявляючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, умисно вчинили злочинні хуліганські дії, які призвели до пошкодження майна ОСОБА_4, у нічний час з використанням ручної гранати типу РГД-5, що створило реальну загрозу для життя та здоров`я громадян.
Дії обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за частиною 1 статті 263 КК, тобто носіння, зберігання, придбання, передача бойових припасів без передбаченого законом дозволу, а також за частиною 4 статті 296 КК як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинені групою осіб, із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого та заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, прокурор оспорює виправдання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за частиною 1 статті 263, частиною 4 статті 296 КК.
Обґрунтовує тим, що апеляційний суд, порушуючи вимоги статті 419 КПК, при залишенні без задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих не зазначив підстав, з яких визнав такі скарги необґрунтованими, а також всупереч вимогам статті 94 КПК оцінив докази без належного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, не навів в ухвалі переконливих мотивів, з яких він відкидає доводи сторони обвинувачення.
Крім того, прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції переглядав вироки Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2016 року та від 1 липня 2017 року, якими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було визнано невинуватими за частиною 1 статті 263 та частиною 4 статті 296 КК, і скасував їх з конкретними вказівками. При цьому в ухвалах апеляційного суду від 11 листопада 2016 року та 26 жовтня 2017 року зазначалось, що місцевий суд не надав оцінки показанням потерпілого ОСОБА_4, який стверджував, що злочини вчинено ОСОБА_2 та ОСОБА_8, котрі зізнались про це в поліції, а ОСОБА_2 просив вибачення в потерпілого за те, що кинув гранату на його подвір`я, крім того, за власні кошти ремонтував автомобіль потерпілому.
На обґрунтування винуватості осіб прокурор зазначає, що винні надавали показання, у яких визнавали вину, а з показань потерпілих убачається, що під час слідчого експерименту ОСОБА_2 та ОСОБА_1 детально розповідали про вчинений ними злочин та частково відшкодували завдану моральну шкоду.
Також прокурор зауважує, що ОСОБА_8 під час надання пояснень вперше у присутності захисника визнав свою вину, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції і про що вказувалось у попередніх ухвалах апеляційного суду, якими було скасовано попередні вироки.
Разом з цим прокурор не погоджується із застосуванням статті 75 КК при призначенні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання за частиною 2 статті 289 КК, тобто вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та неправомірно залишив без зміни призначене судом покарання із звільненням останніх.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу частково, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Прокурор не оскаржує судового рішення в частині звільнення від покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за частиною 2 статті 125, частиною 1 статті 162 КК.
Між тим не погоджується з призначеним покаранням за частиною 2 статті 289 КК, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Крім того, прокурор оспорює рішення апеляційного суду щодо виправдання судом першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за частиною 1 статті 263 та частиною 4 статті 296 КК, однак такі доводи є неспроможними виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Прокурор у своїй касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком місцевого суду про недоведеність стороною обвинувачення вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інкримінованих кримінальних правопорушень, а також вважає, що достатньо доказів, які вказують на винуватість цих осіб.
Суд першої інстанції свій висновок щодо відсутності належних доказів, які б вказували на винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зробив на підставі показань самих обвинувачених, потерпілих, а також письмових доказів у кримінальному провадженні.
При цьому, аналізуючи протокол слідчого експерименту від 21 травня 2015 року, проведеною слідчим за участю підозрюваного ОСОБА_1, суд визнав такий доказ недопустимим, оскільки таку слідчу дію проведено за відсутності захисника, тоді як відповідно додовідки Вознесенської ЦРЛ від 27 травня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у психіатра з відповідним діагнозом (т. 1, а.п. 198), а також згідно з висновком судово-психіатричної експертизи №508 від 16 жовтня 2015 року страждає та страждав у період часу, до якого належить інкриміноване йому діяння, легкою розумовою відсталістю (т.1, а.п. 186-190).
Тобто судом встановлено порушення пункту 3 частини 2 статті 52 КПК, де зазначено про обов`язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад не здатні повною мірою реалізовувати свої права, з моменту встановлення цих вад, а тому в силу пункту 1 частини 1 статті 49 КПК в даному випадку слідчий, прокурор зобов`язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні.
Також з матеріалів кримінального провадження встановлено, що слідчий експеримент було проведено 21 травня 2015 року із свідком ОСОБА_1 в період часу з 19 години 38 хвилин до 20 години 14 хвилин. Разом з тим цього ж дня о 20-й годині йому було одночасно повідомлено і про підозру, в той час як слідчого експерименту не було закінчено, а зі змісту протоколу слідчого експерименту від 22 травня 2015 року вбачається, що слідчу дію було проведено із свідком ОСОБА_2, якому в подальшому були пред`явлені підозра та обвинувачення.
Перевіряючи такі докази, суд встановив, що під час слідчої дії мала проводиться відеозйомка, проте у матеріалах цього кримінального провадження відсутні посилання на характеристики технічних засобів фіксації та носія інформації, які застосовувалися, а також відсутній сам носій інформації. Тому вказані протоколи не відповідають вимогам частини 2 статті 240, пункту 1 частини 3 статті 104, статті 105, частини 2 статті 106 КПК.