Постанова
Іменем України
14 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 756/4157/15-ц
провадження № 61-3183св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк", банк) у березні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 27 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", і ОСОБА_1 укладено кредитний договір.
Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 40 000, 00 дол. США зі сплатою 7, 70 % річних на строк до 27 червня 2015 року.
13 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 27 червня 2008 року, змінено умови про процентну ставку та встановлено її у розмірі 9, 7 % річних.
Свої зобов`язання відповідач виконував неналежним чином, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором.
Ураховуючи викладене, ПАТ "Родовід Банк", збільшивши позовні вимоги, просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором станом на 10 листопада 2015 року: заборгованість за сумою кредиту у розмірі 27 395, 94 дол. США; заборгованість за процентами у розмірі 10 842, 29 дол. США; плату за обслуговування кредиту у розмірі 72 450, 46 грн; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за сумою кредиту у розмірі 9 916 649, 36 грн; пеню за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 3 968 788, 70 грн; пеню за несвоєчасне погашення плати за обслуговування кредиту у розмірі 979 890, 30 грн; 3 % річних від суми простроченого тіла кредиту у розмірі 50 923, 81 грн; 3 % річних від суми прострочених процентів у розмірі 20 379, 23 грн; 3 % річних від суми простроченої плати за обслуговування кредиту у розмірі 5 036, 74 грн; інфляційні втрати від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту у розмірі 31 942, 29 грн.
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Родовід Банк" про визнання недійсними окремих умов (пунктів) кредитного договору.
Зустрічний позов мотивований тим, що відповідно до підпункту 1.5.1 кредитного договору, укладеного 27 червня 2008 року між ОСОБА_1 та банком, щомісячна плата за обслуговування встановлюється в розмірі 0, 3000 % від суми виданого кредиту. За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник повинен сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1, 6 % від суми простроченої заборгованості (пункт 3.6 кредитного договору).
На переконання ОСОБА_1, зазначені умови кредитного договору суперечать вимогам статей 53, 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 9 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк у своїй практиці впровадив недобросовісну конкуренцію, чим збільшив зобов`язання позичальника вдвоє, тому просив суд визнати умови підпункту 1.5.1 та пункту 3.6 кредитного договору недійсними.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року позов ПАТ "Родовід Банк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2008 року, а саме: заборгованість за сумою кредиту у розмірі 27 395, 94 дол. США; заборгованість за процентами у розмірі 10 842, 29 дол. США; плату за обслуговування кредиту у розмірі 72 450, 46 грн; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за сумою кредиту у розмірі 3 491 654, 15 грн; пеню за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 1 356 937, 90 грн; пеню за несвоєчасне погашення плати за обслуговування кредиту у розмірі 72 450, 46 грн.
В іншій частині вимог позову ПАТ "Родовід Банк" відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов банку, виходив із того, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, це є підставою для стягнення з нього заборгованості за договором, що утворилася станом на 10 листопада 2015 року.
При цьому, суд зменшив розмір неустойки з 14 865 328, 36 грн до 4 921 042, 51 грн відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та застосував позовну давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України) на підставі поданої відповідачем заяви.
Відмовляючи у стягненні 3 % за порушення грошового зобов`язання, суд першої інстанції виходив із того, що сторони за договором визначили інший розмір процентів.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, зробив висновок, що зазначені вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки сторони правочину за спільною домовленістю уклали договір на відповідних умовах.
Справа неодноразово переглядалася судом апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року скасовано рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року, ухвалено нове про часткове задоволення позову ПАТ "Родовід Банк".
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2008 року № 77.1/АК-01164.08.2, яка складається із: 27 395, 94 дол. США заборгованості за сумою кредиту; 10 820, 45 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом; 200 000, 00 грн пені за несвоєчасне погашення суми кредиту; 50 000, 00 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків; 50 923, 81 грн - 3 % річних від простроченої сплати кредиту; 20 379, 23 грн - 3 % річних від простроченої сплати відсотків за кредитом.
В іншій частині позовних вимог ПАТ "Родовід Банк" відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції зробив такі висновки.
Умовами кредитного договору визначено порядок повернення відповідачем кредиту та процентів періодичними (щомісячними) платежами. Зазначене також підтверджено узгодженим сторонами правочину графіком платежів. Проте, відповідно до виписки за особовим рахунком ОСОБА_1 відповідач допустив порушення графіка платежів щодо погашення за сумою кредиту та відсотками.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши періодичність погашення ОСОБА_1 заборгованості, призначення платежів, врахував, що такі здійснено, зокрема, у листопаді 2010 року, наступний платіж здійснено у червні 2013 року. З врахуванням наведеного, суд зробив висновок, що оскільки ОСОБА_1 суду не надано докази на підтвердження того, що зазначені платежі боржником здійснювалися на погашення певної поточної заборгованості, такі дії відповідача за змістом частини першої статті 264 ЦК України свідчать про визнання відповідачем простроченої заборгованості, відповідно, відбулося переривання перебігу позовної давності.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника про необґрунтоване нарахування банком заборгованості за сумою кредиту і процентами поза межами трирічного строку, що передувало зверненню банком до суду із позовом, та застосування наслідків пропуску ПАТ "Родовід Банк" позовної давності до щомісячних платежів.
Суд апеляційної інстанції частково погодився із розрахунком заборгованості, що виконаний банком, та зробив такі висновки.
Суд визнав безпідставним нарахування банком процентів після 27 червня 2015 року. Визнав, що нарахована банком пеня більш ніж у десять разів перевищує розмір заборгованості за кредитом, а тому відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України суд апеляційної інстанції зменшив визначений позивачем розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків. Визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних від простроченої суми кредиту та відсотків і відповідно до вимог статті 625 ЦК України суд апеляційної інстанції задовольнив позов в цій частині.
Умови споживчого кредиту щодо плати за обслуговування кредиту суд визнав такими, що суперечать Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки зазначена плата не є послугою зі споживчого кредитування, тому наведені умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. З врахуванням наведеного суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення простроченої плати за обслуговування кредиту, пені за несвоєчасне погашення плати за обслуговування кредиту, 3 % відсотків річних від суми простроченої плати за обслуговування кредиту та інфляційних втрат.
Суд апеляційної інстанції встановив, що зустрічний позов ОСОБА_1 пред`явлено з підстав порушення статей 18 та 19 Закону України "Про захист прав споживачів", тобто на підставі норм закону, які передбачають взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.
Також апеляційний суд відмовив у задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним положення підпункту 1.5.1 кредитного договору щодо плати за обслуговування кредиту, оскільки така умова є нікчемною і не потребує визнання її недійсною. Щодо вимог про визнання недійсним положення пункту 3.6 кредитного договору, яким визначено розмір пені за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що сторони правочину на власний розсуд погодили розмір пені. Також враховано, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що на час пропонування банком продукції споживачу йому не було надано або надано у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору. Зазначене є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 10 лютого 2019 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості за сумою кредиту та відсотками, скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом та відсотками, 3 % річних від простроченої суми оплати кредиту та відсоткам, справу в цій частині направити на новий розгляд. Постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в іншій частині залишити без змін.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 не оскаржується.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права. Заявник частково не погоджується з оскаржуваними рішеннями, вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати позовну давність.
На переконання заявника, перебіг позовної давності щодо кожного щомісячного платежу починається після неналежного виконання, зокрема, прострочення виконання боржником обов`язку з внесення чергового платежу та обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Заявник вважає, що сплата заборгованості за тілом кредиту та процентами є окремими видами зобов`язання, тому позовна давність щодо кожного з наведених платежів має застосовуватися окремо.
За наведених обставин заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що внесення ним у 2013 році грошових коштів в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором свідчить про визнання простроченої заборгованості і, відповідно, такі дії призвели до переривання позовної давності.
Зазначає, що останній платіж щодо погашення заборгованості за кредитом здійснено ним у листопаді 2010 року, проте, банк звернувся до суду з позовними вимогами, зокрема, про стягнення заборгованості за кредитом у березні 2015 року, тобто із пропуском трирічного строку. Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, водночас, стягненню підлягають щомісячні платежі з погашення заборгованості за кредитом, починаючи з 26 березня 2012 року.
Щодо вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів заявник зазначає, що дійсно у 2013 році ним внесено грошові кошти на рахунок банку на погашення простроченої заборгованості за відсотками. Перераховані заявником грошові кошти сплачені на виплату простроченої заборгованості зі сплати процентів, яка виникла до 31 травня 2011 року. На переконання заявника, зазначені дії не стосуються щомісячних платежів, які мали бути сплачені у період після 31 травня 2011 року.
Заявник вважає, що стягненню підлягають платежі зі сплати відсотків, починаючи з 26 березня 2012 року, тобто за три роки до подання банком позову, виключаючи платежі за період з 01 червня 2011 року до 25 березня 2012 року.
Оскільки стягненню підлягає заборгованість за кредитом та відсотками у межах позовної давності, визначені судом апеляційної інстанції до стягнення 3 % річних від простроченої суми кредиту та відсотків також підлягають зміні.
Також заявник вважає, що судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо коштів у розмірі 22 669, 17 грн, внесених ОСОБА_1 на виконання підпункту 1.5.1 кредитного договору, який визнано судом нікчемним.
Межі оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 визначено у поданій скарзі: рішення оскаржуються в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, 3 % річних від простроченої суми кредиту та відсотків; рішення суддів щодо вирішення зустрічного позову заявником не оскаржується.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У березні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ "Родовід Банк" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки судами не допущено порушення норм права щодо застосування позовної давності звернення банком до суду. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.