ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2020 року
м. Київ
справа №280/5322/18
адміністративне провадження №К/9901/19290/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року (судді Чумак С.Ю., Чабаненко С.В., Юрко І.В.) у справі № 280/5322/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заборгованості по виплаті грошового забезпечення та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - ГУМВС України в Запорізькій області, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 21 січня 2013 року № 18о/с "По особовому складу" щодо відміни пункту наказу ГУМВС України в Запорізькій області від 16 січня 2012 року № 5о/с в частині відміни пункту наказу УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року № 117о/с про звільнення з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) майора міліції ОСОБА_1 (М-928522/) - начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу ГУМВС України в Запорізькій області, вважати його звільненим з ОВС наказом УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року № 117о/с;
- зобов`язати відповідача поновити позивача на службі на посаді начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу ГУМВС України в Запорізькій області або у разі ліквідації цієї посади на іншу посаду з урахуванням класифікаційних характеристик, зокрема назвою, розміром посадового окладу, функціональністю та організаційним рівнем підрозділу у структурі органу згідно з попередньою посадою, з 16 листопада 2018 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті грошового забезпечення у розмірі 1 122 245,67 грн за період з 29 липня 2004 року по 16 листопада 2018 року без урахування обов`язкових податків та зборів;
- зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2018 року по день поновлення на роботі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11 листопада 2015 року № 988.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що відповідно до наказу начальника ГУМВС України в Запорізькій області від 17 січня 2013 року № 16о/с він вважається залишеним на посаді начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу ГУМВС України в Запорізькій області з 29 червня 2004 року. У зв`язку з прийняттям позивача на службу йому було встановлено посадовий оклад - 1 000 грн, щомісячну надбавку за виконання особливо важливих завдань - 50% посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років, а також видано копію наказу № 16о/с від 17 січня 2013 року, жетон і службову печатку. Тобто позивачем продовжено службу в ОВС. У подальшому, листом від 16 листопада 2018 року № 1/526 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що він на підставі наказу від 21 січня 2013 року № 18о/с (по тексту - спірний наказ) вважається звільненим наказом УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року №117о/с.
Позивач вважає спірний наказ таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач: не застосував будь-якої правової процедури звільнення; до 21 листопада 2018 року не вимагав припинення трудових відносин та у будь-який спосіб не ознайомив його з спірним наказом; у день звільнення не провів повного розрахунку з позивачем; урахував заяви, які позивач не писав; виконав рішення суду, яке не стосується правовідносин з проходження подальшої служби позивача, оскільки вони виникли після прийняття судом цього рішення; відповідні записи до трудової книжки позивача не вніс; копію оскаржуваного наказу до особової справи позивача не долучив; у його послужний список відомості щодо змін про проходження служби після 2012 року не вніс; жетон та службову печатку не вилучив.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Запорізькій області від 21 січня 2013 року № 18о/с "По особовому складу" щодо відміни пункту наказу ГУМВС України в Запорізькій області від 16 січня 2012 року № 5о/с в частині відміни пункту наказу УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року № 117о/с про звільнення з ОВС майора міліції ОСОБА_1 (М-928255) - начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу, вважати його звільненим з органів внутрішніх справ наказом УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року № 117о/с.
Зобов`язано ГУМВС України в Запорізькій області поновити майора міліції ОСОБА_1 (М-928255) на посаді начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу ГУМВС України в Запорізькій області з 21 січня 2013 року.
Визнати ОСОБА_1 (М-928255) звільненим за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України від 29 липня 1991 року № 114, з посади начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу ГУМВС України в Запорізькій області з моменту ліквідації цієї юридичної особи, тобто з 30 листопада 2015 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після прийняття спірного наказу відповідач належним чином оформлену трудову книжку позивачу не видав, розрахунок з ним не провів, до суду не надав жодного доказу на підтвердження виконання цих вимог закону. Трудова книжка позивача не містить відомостей про наказ ГУМВС України в Запорізькій області від 21 січня 2013 року № 18о/с. Документи, які слугували підставою для видання відповідачем спірного наказу, а саме заява ОСОБА_1 та рапорт ОСОБА_2, відсутні. До того ж спірний наказ не містить посилання на законодавчу норму, на підставі якої відбулося звільнення ОСОБА_1 . Відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження ознайомлення позивача з наказом ГУМВС України в Запорізькій області від 21 січня 2013 року № 18о/с. Відповідач не підтвердив, що після 17 січня 2013 року вимагав припинення трудових відносин з позивачем у будь-який спосіб. На час розгляду справи жетон та службова печатка, які видані майору міліції ОСОБА_1 зберігаються у нього. Посилання відповідача на те, що спірний наказ виданий на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у справі № 2а-0870/4850/11 суд визнав необґрунтованими, оскільки вважає, що ГУМВС України в Запорізькій області всупереч приписам статті 265 КАС України самостійно вирішило питання повороту виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року у справі № 2а-0870/4850/11.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на час розгляду та вирішення даної адміністративної справи позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем, а тому спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу з 21 січня 2013 року. Водночас, оскільки після вступу в дію Закону України "Про Національну поліцію" Управління ДАІ ГУМВС України в Запорізькій області ліквідовано з усіма його підрозділами, то суд визнав необхідним визнати ОСОБА_1 таким, що звільнений з 30 листопада 2015 року з посади начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ГУМВС України в Запорізькій області задовольнив частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року скасував. Адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зокрема судом установлено, що про існування спірного наказу ОСОБА_1 дізнався під час вирішення справи № 808/2882/17, у якій він був стороною. Суд підкреслив те, що позивач був присутній під час проголошення Запорізьким окружним адміністративним судом постанови від 06 грудня 2017 року у справі № 808/2882/17, крім того посилання останнього на спірний наказ містяться в його апеляційній скарзі на вказане судове рішення. Отже, позивач знав про спірний наказ щонайменше з дати прийняття Запорізьким окружним адміністративним судом постанови від 06 грудня 2017 року, яку в подальшому оскаржив в апеляційному порядку. До того ж, позивач не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та направити справу до цього суду на новий розгляд.
Аргументи скаржника полягають у тому, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження усупереч висловленому позивачем у відзиві на апеляційну скаргу бажанню особисто взяти участь у розгляді справи. Крім того, суд апеляційної інстанції втратив відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу відповідача, чим порушив його право на змагальність у судовому процесі. Скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 308 КАС України щодо меж апеляційного перегляду справи, оскільки суд розглянув питання, про які не було зазначено ані у відзиві на позов, ані в апеляційній скарзі. Так, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Разом з тим, апеляційний суд прийняв судове рішення з порушенням принципу змагальності сторін, адже не надав позивачу можливості подати докази з приводу відсутності пропуску строку звернення до суду.
Посилання суду апеляційної інстанції на судові рішення у справі № 808/2887/17 є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 47 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Проте жодна сторона по справі № 808/2887/17 не є роботодавцем позивача та, як наслідок, повідомлення ними про наявність спірного наказу є неналежним способом повідомлення останнього про звільнення. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що в судовому рішенні від 12 листопада 2019 року Запорізький окружний адміністративний суд зазначив про відсутність доказів щодо ознайомлення позивача у будь-який спосіб з наказом ГУМВС України в Запорізькій області від 21 січня 2013 року № 18о/с.
Ухвалою від 17 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Представник ГУМВС України в Запорізькій області подав відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 202 року без змін. Позиція відповідача полягає у тому, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском строку звернення, а його доводи щодо часу ознайомлення зі спірним наказом спростовуються матеріалами справи. Таким чином підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
У поясненнях до відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 указує, що твердження відповідача з приводу фактичних обставин справи не відповідають дійсності, так як на момент його звернення до суду з даним позовом існувало два накази відповідача щодо продовження ОСОБА_1 служби в ОВС № 21о/с та № 18о/с від 21 січня 2013 року. Про наявність спірного наказу ГУМВС України в Запорізькій області позивачу стало достеменно відомо лише 16 листопада 2018 року з листа відповідача, до якого було долучено витяг із спірного наказу.
Ухвалою від 11 грудня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року № 117о/с "По особовому складу", згідно з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, звільнено з органів внутрішніх справ: у відставку за ст. 65 п. "а" (за віком) - майора міліції ОСОБА_1 (М-928255) - начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу з 29 червня 2004 року. Вислуга на день звільнення складає: календарна - 22 роки 00 місяців 04 дні; у пільговому обчисленні - не має.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року у справі № 2а-0870/4850/11 скасовано наказ від 29 червня 2004 року № 117 по УМВС України у Запорізькій області про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за пунктом "а" статті 65 Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України - за віком; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу ГУМВС України у Запорізькій області.
Вказане рішення було вже виконано відповідачем у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді шляхом винесення наказу ГУМВС України в Запорізькій області від 16 січня 2012 року № 5о/с, яким було відмінено пункт наказу УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року №117о/с та поновлено ОСОБА_1 на службі в ОВС.
У подальшому наказом ГУМВС України в Запорізькій області від 17 січня 2012 року № 7о/с на підставі особистого рапорту ОСОБА_1 було звільнено з 17 січня 2012 року з виплатою: середнього заробітку за три місяці; заробітної плати за період з 12 по 17 січня 2012 року та внесенням до його трудової книжки відповідних записів щодо його служби в ОВС з 24 серпня 1984 року по 17 січня 2012 року. З 18 січня 2012 року ОСОБА_1 була призначена пенсія.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у справі № 2а-0870/4850/11 скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На виконання зазначеної постанови у справі № 2а-0870/4850/1, ГУМВС України в Запорізькій області видано наказ від 17 січня 2013 року № 16о/с, яким відмінено пункт наказу ГУМВС від 17 січня 2012 року № 7о/с в частині звільнення з ОВС майора міліції ОСОБА_1 (М-928255) - начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу з 17 січня 2012 року, а також наказано вважати його залишеним на попередній посаді з посадовим окладом 1 000,00 грн, установити йому щомісячну надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років.
21 січня 2013 року ГУМВС України в Запорізькій області видано наказом № 18о/с, яким відмінено пункт наказу УМВС від 16 січня 2012 року № 5о/с в частині відміни пункту наказу УМВС від 29 червня 2004 року № 117о/с про звільнення з ОВС майора міліції ОСОБА_1 (М-928255) і визнано ОСОБА_1 таким, що звільнений з органів внутрішніх справ наказом УМВС від 29 червня 2004 року № 117о/с.
Поряд із цим, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у справі № 808/2882/17, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, про визнання дій протиправними та зобов`язання поновити на службі на посаді начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу УМВС України в Запорізькій області або у разі ліквідації цієї посади на іншу посаду з урахуванням класифікаційних характеристик, зокрема назвою, розміром посадового окладу, функціональністю та організаційним рівнем підрозділу у структурі органу згідно з попередньо посадою, а також забезпечити допуск позивача до роботи - відмовлено повністю.
10 листопада 2018 року позивач звернувся до ГУМВС України в Запорізькій області з заявою про вирішення питання щодо виходу на службу.
На вказану заяву ГУМВС України в Запорізькій області листом від 16 листопада 2018 року № 1/526 повідомило позивача про те, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у справі № 2а-0870/4850/11 скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року та, відповідно, скасовані всі накази з питань проходження служби позивачем, які видавались з підстав негайного виконання постанови суду першої інстанції. ОСОБА_1 вважається звільненим наказом УМВС України в Запорізькій області від 29 червня 2004 року № 117о/с та має вислугу, яку мав на дату звільнення. У додатку до листа надіслано витяг з наказу ГУМВС України в Запорізькій області № 18о/с від 21 січня 2013 року.
Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважає, що відповідно до наказу ГУМВС України в Запорізькій області № 16о/с від 17 січня 2013 року він вважається залишеним на посаді начальника відділення ДАІ Мелітопольського міського відділу ГУМВС України в Запорізькій області з 29 червня 2004 року, і цей наказ ніким не скасований.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із наступного.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.