ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/157/20
Провадження № 11-295заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М.,Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України, Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання незаконними та скасування указів й постанови, поновлення на посадіГенерального прокурора України
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2020 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Єресько Л. О., Жук А. В., Мартинюк Н. М., Соколов В. М),
У С Т А Н О В И Л А:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом про визнання незаконними та скасування Постанови ВРУ від 29 березня 2016 року № 1040-VIII "Про надання згоди на звільнення Президентом України ОСОБА_1 з посади Генерального прокурора України", указів Президента України від 3 квітня 2016 року № 124/2016 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Генеральногопрокурора України" та від 23 червня 2016 року № 269/2016 "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 квітня 2016 року № 124/2016", а також про поновлення його на адміністративній посаді.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 квітня 2017 року адміністративний позов залишив без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час постановлення рішення, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та відсутністю поважних причин для його поновлення.
Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду, Вищий адміністративний суд України встановив, що позивач був обізнаний про оскаржувані Постанову та укази з часу їх прийняття та оприлюднення, а до суду звернувся після закінчення передбаченого законом процесуального строку. Оскільки відповідно до процесуального законодавства обставини, на які посилався позивач, не змінювали початку перебігу строку, суд дійшов висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду та відсутність поважних причин для його поновлення.
Верховний Суд України ухвалою від 11 липня 2017 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1, погодившись із висновками Вищого адміністративного суду України про відсутність підстав для поновлення процесуального строку.
19 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов з аналогічними вимогами про визнання незаконними та скасування згаданих вище Постанови ВРУ від 29 березня 2016 року № 1040-VIII та указів Президента України від 3 квітня 2016 року № 124/2016 і 23 червня 2016 року № 269/2016, а також про поновлення його на посаді.
ОСОБА_1 указує на те, що оскаржувана постанова ВРУ від 29 березня 2016 року прийнята з порушенням Конституції України та законів України, зокрема без дотримання принципу особистої участі народного депутата у засіданні та голосуванні, з порушенням строків розгляду питання про надання згоди на звільнення з посади Генерального прокурора України. У постанові Верховної Ради України та Указі Президента України від 3 квітня 2016 року відсутні посилання на підставу звільнення позивача з посади Генерального прокурора України. Позивач зауважив, що заява про звільнення з посади булла ним подана під психологічним тиском, а саме звільнення відбулось за політичними мотивами, а не за власним бажанням. ВРУ не перевірила дійсного волевиявлення позивача на звільнення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 також послався на те, що рішення про його звільнення приймалося внаслідок прямого і безпосереднього впливу високопосадовця іноземної держави. Зокрема, позивач зазначив, що 19 травня 2020 року народним депутатом України ОСОБА_2 були оприлюднені записи телефонних розмов між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у яких, серед іншого, згадано про справжню причину звільнення позивача, а саме про вимогу такого звільнення від віцепрезидента США ОСОБА_7 до ОСОБА_3 під загрозою ненадання Україні обіцяної фінансової допомоги від США в розмірі один мільярд доларів США.
Тому, на переконання ОСОБА_1 , строк на звернення до суду із цим позовом має відраховуватись саме від дати публікації запису телефонних розмов між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, тобто від 19 травня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 червня 2020 року визнав неповажними підстави пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду із цією позовною заявою та залишив її без руху. Позивачу надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку. Роз`яснено, що у перебіг установленого строку не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції вважав необґрунтованими посилання позивача на своєчасність звернення до адміністративного суду, оскільки про вчинення психологічного тиску позивачу мало б бути відомо на момент подання заяви про звільнення. Оприлюднення 19 травня 2020 року записів телефонних відповідно до процесуального закону не змінюють початку перебігу строку звернення до суду, не є обставиною для вирішення питання обчислення строків, адже стосується обставин предмета позову.
Суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів існування поважних причин, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду із цим позовом, а саме у місячний строк з моменту оприлюднення оскаржуваної Постанови ВРУ та указів Президента України.
12 серпня 2020 року до ОСОБА_1 направив до суду адміністративний позов з правками відповідно до ухвали суду від 23 червня 2020 року.
У зазначеній редакції позовної заяви вказано на те, що строк на звернення до суду з позовом не пропущено, адже він має відраховуватись від 19 травня 2020 року, коли народним депутатом України ОСОБА_2 було оприлюднено записи телефонних розмов між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7, відповідно до яких звільнення позивача відбулось за відсутності його доброї волі та під примусом вищого керівництва держави за політичними мотивами. Таким чином, опублікована 19 травня 2020 року розмова між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 вже не може тлумачитись як така, що носить ймовірний характер, отже, про порушення його прав з високим рівнем достовірності позивач дізнався саме з публікації згаданих розмов.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Судуухвалою від 31 серпня 2020 року позовну заяву повернув позивачеві з підстави, передбаченої частиною другою статті 123 КАС.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені вище доводи позивача щодо дотримання звернення до суду із цим позовом є необґрунтованими, а причини його пропуску - неповажними.
11 вересня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сапожнікова О. Є., подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на згадану вище ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі від 31 серпня 2020 року, в якій також порушено питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року.
Ухвалою від 21 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2020 року, у відкритті провадження з перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року - відмовила.
Апеляційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням частини другої статті 122 КАС, а також тим, що оскаржувана ухвала постановлена не на основі обставин цієї справи, оскільки ОСОБА_1 не клопотав про поновлення строку звернення до суду, адже такий строк ним не пропущений, а позов поданий в межах встановленого згаданою нормою строку із часу, коли позивач дізнався про порушення його прав з високим рівнем достовірності, а саме з дати оприлюднення записів згаданих вище телефонних розмов.
Представники ВРУ та Президента Україниу відзивах на апеляційну скаргу заперечують протиїї задоволення, вважають, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом та щодо наявності підстав для його повернення, дотримався вимог процесуального закону та постановив законну й обґрунтовану ухвалу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі й відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 5 КАС визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини першої статті 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.