Постанова
іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 756/8241/16-к
провадження № 51-4250км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Якімова В.А.,
потерпілої ОСОБА_1,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Якімова Віктора Анатолійовича в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року,
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100050009447 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Чернівців, жительки АДРЕСА_1 ), на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, та призначено покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Вказаним вироком частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_1
і на її користь із ОСОБА_2 стягнуто майнову шкоду в розмірі 17 632 грн. Вирішено долю речових доказів.
Відповідно до вироку 01 жовтня 2015 року ОСОБА_2 подобово орендувала
у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 (на час вчинення злочину - АДРЕСА_3 . Цього ж дня у ОСОБА_2 виник умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, яке належить ОСОБА_1 . Перебуваючи у вказаній квартирі та реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2 таємно викрала належне ОСОБА_1 майно, а саме: телевізор марки "Hisense" вартістю 4999 грн; ТВ-тюнер "Inext" вартістю 1999 грн; Wi-Fi роутер "Тоtоlink" (вартості не встановлено); пральну машину марки "Bosch" вартістю 6050 грн; мікрохвильову пічку марки "Panasonic" (вартості не встановлено); холодильник марки "Nord" вартістю 3490 грн; постільну білизну (вартості не встановлено); ліжко вартістю 1728 грн; тумбочку вартістю 336 грн; штори вартістю 2600 грн; сантехнічні змішувачі з кухні та ванної кімнати (вартості не встановлено); посуд (вартості не встановлено); плетені крісла в кількості 4 шт. вартістю 496 грн кожне, на загальну суму 1984 грн; покривала (вартості не встановлено); стіл кухонний вартістю 1925 грн; тумбочку під телевізор (МДФ) вартістю 831 грн; електрочайник марки "Philips" вартістю 399 грн; варочну поверхню до плити (склокераміка) вартістю 3828 грн; мийку кухонну (вартості не встановлено); шафу одностулкову (пенал) вартістю 1059 грн; праску марки "Philips" вартістю 1299 грн; прасувальну дошку (вартості не встановлено); полотенця в кількості 4 шт. вартості не встановлено), після чого залишила місце злочину.
Унаслідок вчиненених дій потерпілій ОСОБА_1 спричинено матеріальну шкоду в розмірі 32 527 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу захисника Шабельнікова А.І. залишено без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року - без змін.
Вимоги й узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вироку Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року та ухвали Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року щодо ОСОБА_2 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Захисник вважає, що під час розгляду провадження суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що суд першої інстанції порушив право сторони захисту на допит свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
та ОСОБА_7, свідчення яких було надано стороною обвинувачення і на допиті яких наполягала сторона захисту.
Також захисник оспорює висновки судів щодо допустимості фотокопії паспорта громадянки України на ім`я ОСОБА_8, наданої суду як доказ. Вказує, що суд не вирішив долі документів, речей та предметів, вилучених органом досудового слідства в ході огляду місця події 12 жовтня 2015 року.
Стверджує, що рішення апеляційного суду суперечить вимогам статей 404 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки суд належним чином не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі захисника.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Якімов В.А. підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор та потерпіла заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника, стверджували про законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень.
Засуджена була повідомлена про день, час та місце судового розгляду. Клопотань про відкладення судового розгляду або заяв про поважність причин, що перешкоджають брати участь у судовому засіданні, від неї не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, колегія судів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, як зазначено в ч. 3 ст. 373 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_2, суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався повною мірою.
Так, визнавши ОСОБА_2 винуватою у вчиненні інкримінованого за ч. 1 ст. 185 КК кримінального правопорушення, суд першої інстанції врахував показання потерпілої ОСОБА_1 і письмові докази, серед яких: фотокопія паспорта громадянки України на ім`я ОСОБА_8 серії НОМЕР_1 із фотокарткою ОСОБА_2 ; копія заяви ОСОБА_8 від 15 жовтня 2014 року про видачу нового паспорта у зв`язку
із його втратою; витяг з бази "АРМОР" з якого вбачається, що 15 жовтня 2014 року втрачено паспорт серії НОМЕР_1 від 12 грудня 2013 року; протокол огляду місця події від 02 жовтня 2015 року з фототаблицями. Показання самої засудженої ОСОБА_2 суд оцінив як обраний нею спосіб захисту від висунутого обвинувачення.
Докази, якими обґрунтовані висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, безпосередньо досліджено в судовому засіданні.
Порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів на предмет їх допустимості, перевірка чого належить до компетенції касаційного суду згідно положень статей 433, 87 КПК, місцевий суд не допустив.
Не погодившись із висновком суду першої інстанції, захисник Якімов В.А. подав апеляційну скаргу, яку апеляційний суд залишив без задоволення. Мотивуючи своє рішення, цей суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам провадження і ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку за правилами ст. 94 КПК. Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника засудженої, належним чином перевірив викладені у ній доводи і визнавши їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків в ухвалі, яка відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Під час перевірки кримінального провадження касаційний суд установив, що судами попередніх інстанцій в ході розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 було дотримано вимоги кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність. Судом касаційної інстанції підстав для скасування або зміни судових рішень, визначених ст. 438 КПК, як то істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої не встановлено.
Так, за наслідками касаційного розгляду не знайшли свого підтвердження посилання захисника на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів провадження, в ході розгляду кримінального провадження
в суді апеляційної інстанції засуджена ОСОБА_2 в поданому нею клопотанні порушувала питання про повторне дослідження обставин та доказів у провадженні, проте належних мотивів для того не навела. Розглянувши заявлене засудженою клопотання, апеляційний суд не встановив підґрунть для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, та досліджених судом першої інстанції доказів, а за відсутності обґрунтованих підстав для того, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, відмовив у його задоволенні. Незадоволення клопотання засудженої про повторне дослідження встановлених судом обставин кримінального провадження свідчить не про порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом, а про відсутність належного обґрунтування такого клопотання стороною захисту. Враховуючи визначений ст. 26 КПК принцип диспозитивності, згідно з яким сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом, вказані обставини не свідчать про порушення судом прав засудженої, оскільки вона не навела підстав, які би свідчили про необхідність повторного дослідження обставин та доказів у провадженні.
Згідно з положеннями кримінального процесуального права, при апеляційному перегляді у суду не виникає обов`язку досліджувати докази із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції. Апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції в повній мірі надана оцінка дослідженим доказам, а тому повторне їх дослідження визнав недоцільним. Отже вказаний суд діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень, як на те посилається сторона захисту.