Постанова
іменем України
08 грудня 2020 року
м. Київ
Справа №161/13664/19
провадження № 51-4240км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030130000585 від 05 листопада 2019 рокуза обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Стрий Львівської області, жительки м. Львова, громадянки України, такої, що судимості не мала,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 рік, не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.
Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за кримінальне правопорушення, учинений за таких обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 23 травня 2019 року о 13:09 в с. Чаруків Луцького району, керуючи автомобілем марки "LEXUS ES 300H", д.н.з. НОМЕР_1, та рухаючись ним у напрямку м. Луцька по автодорозі Н-17 сполученням "Львів-Радехів-Горохів-Луцьк", яка має по одній смузі руху у кожному напрямку зі швидкістю 81,9 км/год, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, в порушення вимог пунктів 2.3 (б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (ділі - ПДР) проявила безпечність та неуважність, не правильно оцінила дорожню обстановку, перевищила дозволену у населеному пункті швидкість руху, при виявленні на проїзній частині велосипедиста ОСОБА_2, який керуючи велосипедом та рухаючись по правому узбіччю у попутному напрямку, здійснював перетин автошляху справа наліво відносно руху автомобіля, не вжила заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, що призвело до наїзду на велосипедиста ОСОБА_2 та смерті останнього.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 03 червня 2020 року вказаний вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимоги про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.
Прокурор стверджує про те, що апеляційним судом не наведено належних мотивів спростування доводів апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.
Прокурор вважає, що суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, характер суспільної небезпечності, обставини вчиненого кримінального правопорушення, наслідки допущених засудженою грубих порушень правил дорожнього руху та особу засудженої.
Зокрема, прокурор вважає, що апеляційний суд не врахував того, що засуджена перевищила дозволену швидкість руху у населеному пункті, чим грубо порушила правила дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров`ю для його учасників, настання непоправних наслідків у виді смерті людини. Стверджується, що кримінальне правопорушення, передбачене статтею 286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, а тому прокурор вважає, що думка потерпілого в цьому питанні не є вирішальною. Зазначається також про те, що ухвала апеляційного суду не містить обґрунтувань висновків того, що наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, прокурор вказує на відсутність даних про необхідність переїзду засудженою між містами, у зв`язку з її роботою, відшкодування завданих збитків лише під час судового розгляду, висловлення щирого каяття лише для уникнення більш тяжкого покарання.
До того ж прокурор вважає, що призначене засудженій покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом не відповідає загальним засадам призначення покарання та не є достатнім та необхідним для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.
У запереченнях захисник засудженої Фещук А.Т. просить залишити без зміни оскаржувану прокурором ухвалу апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу в частині не призначення додаткового покарання, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація її дій за частиною 2 статті 286 КК у касаційному порядку не оскаржуються.
Положеннями статті 50 КК регламентовано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до вимог статті 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.