Постанова
Іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 205/6201/17
провадження № 61-4488св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі: (позивач за зустрічним позовом) - Дніпропетровська міська рада, Новокодацька районна у місті Дніпро рада,
третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моніторна 7",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2018 рокуу складі судді Шавули В. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 рокуу складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, Новокодацької районної у місті Дніпро ради, третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моніторна 7", про визнання особи такою, що має право користування житловим приміщенням, зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1, третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " Моніторна 7", про виселення із жилого приміщення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона останні 10 років постійно проживала на правах члена сім`ї разом зі своєю тіткою в її квартирі за адресою: кв. АДРЕСА_1 . Вона доглядала за рідною тіткою та допомагала їй по господарству, після її смерті здійснювала поховання та продовжує проживати у її квартирі. Вона вважає, що має право користуватись вказаною квартирою, оскільки проживала там за згодою тітки.
Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати її такою, що має право користування квартирою АДРЕСА_1, зобов`язати виконавчий комітет Новокодацької районної у м. Дніпрі ради переукласти із ОСОБА_1 договір найму квартири АДРЕСА_1 .
У квітні 2018 року Дніпропетровська міська радазвернулася до суду з зустрічним позовом, посилаючись на те, що квартирою АДРЕСА_1 належить територіальній громаді м. Дніпра на праві комунальній власності. ОСОБА_1 займає вказане житлове приміщення незаконно, заселившись до нього без відповідних правових підстав, тому підлягає виселенню зі спірної квартири.
З огляду на викладене, Дніпропетровська міська рада просить суд виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2018 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов Дніпропетровської міської ради задоволено.
ОСОБА_1 виселено із квартири АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач не довела а ні юридичного факту належності до членів сім`ї померлої, а ні письмової згоди ОСОБА_2 на вселення або проживання у спірному приміщенні, постійного проживання разом із померлою та ведення спільного господарства, утримування квартири тощо.
Вимоги Дніпровської міської ради суд вважає законними та обґрунтованими, оскільки житлове приміщення квартири АДРЕСА_1, було зайнято ОСОБА_1 без достатніх на те підстав, згоди законних користувачів, яким видано ордер на зайняття вказаної квартири, на вселення та користування житлом не надано.
Крім того встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, та є зареєстрованою за вказаною адресою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні зустрічного позову Дніпровської міської ради.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 64, 65 ЖК УРСР. Якщо у наймача квартири немає жодних членів сім`ї, тому й письмова згода на вселення до ОСОБА_2 непотрібна. Наймач свою згоду на вселення до нього родича на правах його нового члена сім`ї може надавати як завгодно: усно чи письмово. Крім того жодних законом не зобов`язано наймача вносити до ордеру нового члена своєї сім`ї.
З урахуванням положення частини п`ятої статті 12 ЦПК України спростувати презумпцію добросовісності ОСОБА_1 щодо заселення до своєї тітки з її усної згоди повинен саме відповідач.
Разом з тим, ОСОБА_1 посилається на те, що відсутні правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме у яких наймач житла - є єдиною особою, яка проживає у житлі, а тому наймачу не потрібна письмова згода будь-кого на вселення до нього його родича на правах членів його сім`ї, а письмова згода самого наймача статтею 65 ЖК УРСР не передбачено.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У серпні 2020 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 самовільним зайняттям спірної квартири порушує право інших громадян, які потребують поліпшення житлових умов та мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, позивач просить переукласти договір житлового приміщення, проте в ЦК України немає способу та поняття переукладання договору.
Дніпровська міська рада вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги Дніпровської міської ради є законними та обґрунтованими, оскільки житлове приміщення - спірна квартира була зайнята ОСОБА_1 без достатніх на те підстав, згоди законних користувачів, яким видано ордер на зайняття вказаної квартири, на вселення та користування житлом не надано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
12 серпня 2020 року справа № 205/6201/17 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1, та має з 1986 року зареєстроване за цією ж адресою місце проживання.
На підставі ордеру на житлове приміщення № НОМЕР_1 серії 89 виданого виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 07 березня 1989 року, право користування квартирою АДРЕСА_1 належало ОСОБА_3, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім основного наймача ОСОБА_3, також у спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_4, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2, в подальшому у зв`язку зі смертю зняті із реєстраційного обліку.
Будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району з 1993 року, але 12 серпня 2016 року у 1-3 під`їздах вказаного будинку створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моніторна 7", до яких увійшла квартира АДРЕСА_1 .
Спірна квартира не приватизована, є власністю територіальної громади м. Дніпропетровська.
Відповідно до акта від 01 жовтня 2017 року зазначено, що ОСОБА_1 проживала без реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 з серпня 2013 року та по теперішній час (на час складання акта).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
У відповідності до статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.
Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
У частині третій статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.