Постанова
Іменем України
07грудня 2020 року
м. Київ
справа № 463/2936/15-ц
провадження № 61-23162св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Живко Михайло Олександрович, ОСОБА_3, ОСОБА_4 як законний представник ОСОБА_5,
треті особи: Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Осадчук Ірина Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2018 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С.М., Бойко С.М., Ніткевич А.В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора реєстраційної служби Львівского міського управління юстиції Живка М.О., ОСОБА_3, ОСОБА_4 як законного представника ОСОБА_5, просив скасувати рішення державного реєстратора Живко М.О. від 18 липня 2013 року № 4069912 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на кімнату літ. 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку на АДРЕСА_1, визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення кімнати від 24 грудня 2014 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Осадчук І.М., згідно з яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купила приміщення кімнати площею 18, 4 кв. м, позначеної літерою 1-1, що знаходиться у будинку на АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності на кімнату літера 1-1 площею 18, 4 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 ; відновити дійсний правовий статус кімнати літ. 1-1 площею 18, 4 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 та визнати її складовою частиною цього будинку; зобов`язати ОСОБА_2 відновити будинок на АДРЕСА_1 до попереднього стану шляхом відновлення вікна в кімнаті літера 1-1 на місті протиправно влаштованих дверей, відновити двері між кімнатою літера 1-1 і коридором літера 1-2, та двері між кімнатою літера 1-1 і кімнатою літера 1-6, відновити електропроводку та систему опалення будинку.
Позов мотивований тим, що рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року та рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2006 року є помилковими в частині визнання за ОСОБА_7, а в подальшому за ОСОБА_6 права власності на спірну кімнату, оскільки вказана кімната не є самостійним об`єктом нерухомого майна, а є складовою частиною будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується висновками судової будівельно-технічної експертизи від 05 жовтня 2006 року № 2870 та від 29 грудня 2012 року № 1917.
Судовою помилкою є висновок суду, зроблений при ухваленні рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2006 року у справі № 2-569/2004 про те, що відповідно до статті 115 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції 1963 року) під час укладення договору дарування від 02 червня 1993 року відбулося виділення частки приміщень ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_7 як єдиний власник будинковолодіння подарував ОСОБА_1 конкретні приміщення будинку, а собі залишив у власності кімнату площею 18,4 кв. м і господарські споруди.
Кімната під літ. 1-1 площею 18, 4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 є складовою частиною будинку АДРЕСА_1, а тому не може бути об`єктом цивільних прав, у тому числі і об`єктом права власності. Право власності на неї, як на самостійний об`єкт нерухомого майна, виникло на підставі помилкового рішення суду, а тому державний реєстратор Живко М.О. 18 липня 2013 року на підставі статей 5, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 23 "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, які були чинними станом на 18 липня 2013 року, зобов`язаний був відмовити ОСОБА_6 у реєстрації за ним права власності на спірну кімнату на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2006 року, як на окремий об`єкт нерухомого майна, проте прийняв незаконне рішення № 4069912 про реєстрацію права власності.
Оскільки ОСОБА_6 не набув права власності на кімнату під літ. 1-1 площею 18, 4 кв. м у будинку АДРЕСА_1, тому не мав права відчужити її ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2014 року, отже, такий договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним, скасувати державну реєстрацію права власності на спірну кімнату та відновити її дійсний правовий статус як складової частини будинку АДРЕСА_1 .
Позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_2 привести кімнату під літ. 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 до стану, що передував вселенню ОСОБА_2 у цю кімнату мотивована тим, що 03 лютого 2017 року під час виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 квітня 2010 року про вселення ОСОБА_2 за допомогою державних виконавців протиправно вибила двері у спірній кімнаті на місці вікна, замурувала двері між кімнатою 1-1 та кімнатою 1-6 і коридором 1-2, хоча такі дії не були передбачені рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 квітня 2010 року, а також пошкодила електропроводку та систему опалення, які є єдиними для всього будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судовими рішення встановлено, що сторони не є співвласниками будинку, а є власниками окремих приміщень.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2010 року, яким на думку відповідача встановлено право ОСОБА_7 і ОСОБА_6 саме на 1/5 частки в праві власності на будинок висновків суду не змінює, оскільки позивач неправильно тлумачить таке рішення, яке стосувалося свідоцтва про право власності, виданого 29 листопада 2001 року, тобто до ухвалення рішень Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року та від 14 червня 2006 року. Тому неправильними є твердження позивача про те, що під час проведення державної реєстрації прав існувала суперечність між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.
Не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації обтяження нерухомого майна, оскільки запис про арешт нерухомого майна № 3206337 припинено 29 жовтня 2013 року, а аналогічний запис № 10668925 внесений 21 листопада 2013 року. Запис про арешт нерухомого майна № 11950921 не стосувався ОСОБА_6 .
Заява про державну реєстрацію права подавалася ОСОБА_6 стосувалася виникнення права власності на нерухоме майно, не пов`язане з його відчуженням, тому заборони на відчуження №№ НОМЕР_1, 10668925 не були підставою для відмови у проведенні реєстраційної дії.
Доводи про відсутність у представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 повноважень діяти від імені ОСОБА_6 під час реєстрації права власності, спростовуються змістом довіреності від 28 березня 2012 року.
Доводи позову про обов`язок державного реєстратора закрити розділ Державного реєстру прав на будинок і перенести запис про речові прав на їх обтяження після проведення спірної реєстрації, не мають правового значення та не можуть бути підставою для скасування рішення про державну реєстрацію.
Аргументи позову про ненадання технічного паспорта на новоутворений об`єкт є необґрунтованими, оскільки за чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством обов`язок подання технічного паспорта існував виключно у випадку подання документів про право власності на новозбудований чи реконструйований об`єкт нерухомого майна.
Не могла бути підставою для відмови в державній реєстрації прав та обставина, що у період з 2006 року по 2013 рік майно могло змінитись, оскільки законодавство не передбачало обов`язку державного реєстратора оглядати нерухоме майна.
Твердження позивача, що після проведення спірної державної реєстрації прав у ОСОБА_6 виникло право як на приміщення кімнати як складової частини будинку, так і на приміщення кімнати як окремий об`єкт нерухомого майна, спростовується рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2006 року, яким договір міни визнано удаваним та визнано вказану угоду договором купівлі-продажу, за яким ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_9 купив приміщення кімнати площею 18,4 кв. м під літ. 1-1 у будинку АДРЕСА_1 . Цим же рішенням визнано за ОСОБА_6 право власності на спірне приміщення кімнати, що в сукупності, не створювало державному реєстратору перешкод для проведення державної реєстрації прав.
Не впливає на законність державної реєстрації права власності отримання ОСОБА_6 іншого паспорту громадянина України ніж той, на підставі якого проводилась реєстраційна дія. Єдиним наслідком втрати паспорта громадянина України є видача нового документа, а сам факт втрати не призводить до його недійсності, що відповідно, не давало державному реєстратору підстав для відмови в проведенні реєстраційної дії.
Реєстрація спірного приміщення проводилась за заявою представника ОСОБА_6, а стаття 248 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не пов`язує припинення представництва з втратою довірителем паспорта громадянина України.
Правомірність набуття ОСОБА_6 права власності на приміщення кімнати 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 підтверджена рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2006 року, за яким визнано укладеним між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 договір купівлі-продажу приміщення кімнати та визнано право власності на це приміщення, внаслідок чого останній вправі був відчужувати таке майно.
Відомості про заборону відчуження спірного майна, відповідно до листа Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради перед посвідченням договору купівлі-продажу були припинені. Тому, такої перешкоди перед посвідченням оспореного договору купівлі-продажу не існувало.
Права та законні інтереси позивача не могли зазнати обмежень внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу від 25 грудня 2014 року, оскільки приміщення кімнати не є складовою частиною будинку АДРЕСА_1 , право власності на який належить позивачу.
Позовна вимога про відновлення дійсного правового статусу кімнати літ. 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 та визнання її складовою частиною цього будинку є порушенням принципу правової визначеності.
Личаківським районним судом м. Львова в рішенні від 01 липня 2004 року у справі № 2-1066/2004 встановлено, що з часу оформлення договору дарування від 02 червня 1993 року лише ОСОБА_7 користувався кімнатою 18.4 кв. м, обладнавши до неї окремий вхід.
При розгляді справи № 2-569/2006, що завершився ухваленням рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2006 року, суд вважав встановленою обставину ізолювання спірної кімнати від інших приміщень будинку АДРЕСА_1 та зазначив у рішенні, що суд не приймає до уваги заперечень позивача, його представників про те, що приміщення кімнати площею 18,4 кв. м є прохідним, оскільки при постановленні рішення суду від 01 липня 2004 року ці обставини перевірялися, судом було встановлено, що ОСОБА_7 замурував дверний отвір, який з`єднував це приміщення із приміщенням іншого власника і доступ до нього мав лише він.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 квітня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 січня 2011 року, зобов`язано ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_11 не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні кімнатою під літ. 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та постановлено вселити останнього у спірну кімнату.
Відповідно до акту державного виконавця від 19 квітня 2012 року (виконавче провадження № 30464267) боржниками, в тому числі позивачем ОСОБА_1, здійснено перепланування будинку АДРЕСА_1, внаслідок якого ліквідовано вихід на вулицю з кімнати під літ. 1-1 та відновлено вхід до цієї кімнати з коридору літ 1-2, що належить відповідачу ОСОБА_1, відновлено прохід із цієї кімнати до жилої кімнати літ. 1-6, що належить ОСОБА_1, внаслідок чого кімната літ. 1-1 стала прохідною та не має окремого виходу на вулицю.
Постановою державного виконавця від 03 лютого 2017 року виконавче провадження ВП № 30464267 про вселення ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) закінчено у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду, оскільки 02 лютого 2017 року ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_6 була вселена у кімнату під літ. 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Личаківського районного суду м. Львова суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про виселення із спірної кімнати та усунення перешкод у користуванні цією кімнатою шляхом відновлення окремого виходу на вулицю з приміщення спірної кімнати; ліквідації дверного прорізу між приміщенням спірної кімнати та коридором літ. 1-2 площею 5,00 кв. м; ліквідації дверного прорізу між спірною кімнатою та кімнатою 1-6, влаштування дверного прорізу між кімнатами 1-6 та 1-5, а також від`єднання приміщення спірної кімнати від систем електропостачання та опалення будинку АДРЕСА_1 .
Під час проведення примусового вселення ОСОБА_2 у належну їй кімнату літ. 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та безпосередньо після цього відповідач відновила технічний стан кімнати, який існував на момент укладення між позивачем ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_7 договору дарування від 02 червня 1993 року, який визнаний дійсним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року.
Позивач ОСОБА_1 всупереч умовам договору дарування від 02 червня 1993 року та без згоди власника спірної кімнати ОСОБА_7 порушив ізолювання спірної кімнати від інших частин будинку та приєднав її до належних ОСОБА_1 приміщень будинку АДРЕСА_1, чим створив перешкоди власнику ОСОБА_7, а в подальшому ОСОБА_6 і ОСОБА_2 у користуванні своїм майном, внаслідок чого вимога про зобов`язання відновити будинок АДРЕСА_2 до попереднього стану також є безпідставною та не підлягає до задоволення.
Обраний позивачем спосіб захисту щодо відновлення будинку до попереднього стану є неефективним, оскільки він не призведе до захисту прав та інтересів позивача, а навпаки, обмежить правомочності ОСОБА_2 як власника нерухомого майна.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що саме позивач ОСОБА_1 через деякий час після вселення у подаровану йому батьком ОСОБА_7 частину будинку АДРЕСА_1 всупереч умовам договору дарування від 02 червня 1993 року, визнаного дійсним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року, та без згоди власника спірної кімнати ОСОБА_7 порушив її ізолювання та приєднав кімнату 1-1 до інших приміщень будинку, чим створив перешкоди власнику ОСОБА_7, а в подальшому ОСОБА_6 і ОСОБА_2 у користуванні своїм майном. У свою чергу ОСОБА_2 під час проведення її примусового вселення у кімнату під літерою 1-1 площею 18, 4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та безпосередньо після цього правомірно відновила технічний стан кімнати, який існував на момент укладення між позивачем ОСОБА_1 і його батьком ОСОБА_7 договору дарування від 02 червня 1993 року, визнаного дійсним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року, та який відповідав умовам цього договору дарування.
Колегія суддів не бере до уваги долучений позивачем на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 станом на 21 серпня 2018 року, в якому зазначено наявність дверних прорізів між належним відповідачці ОСОБА_2 приміщенням кімнати 1-1 та належними позивачу приміщеннями під літерами 1-2 та 1-6 як доказ того, що спірне приміщення кімнати 1-1 є прохідним. Під час обстеження будинку 20 серпня 2018 року на замовлення ОСОБА_1 доступу до кімнати 1-1 не було. Тому до технічного паспорта від 20 серпня 2018 року внесено відомості з технічного паспорта на цей будинок, виготовленого станом на 1992 рік, про наявність дверних прорізів між приміщенням кімнати 1-1 та приміщеннями під літерами 1-2 та 1-6 будинку АДРЕСА_1 . Отже, при проведенні технічної інвентаризації будинку АДРЕСА_1 у серпні 2019 року до технічного паспорта на вказаний будинок, виконаного станом на 20 серпня 2018 року було внесено відомості про технічний стан будинку, що не відповідали дійсності станом на 20 серпня 2018 року, а відображали технічний стан спірного будинку станом на 1992 рік, коли єдиним власником будинку був батько позивача ОСОБА_7, а кімната 1-1 дійсно була прохідною.
З 02 лютого 2017 року - з часу примусового вселення ОСОБА_2 у приміщення кімнати 1-1, дверні прорізи між цією кімнатою та належними позивачу ОСОБА_1 приміщеннями під літерами 1-2 та 1-6 будинку АДРЕСА_1 відсутні, оскільки були замуровані ОСОБА_2 при її вселенні, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
У позивача ОСОБА_1 відсутні будь-які речові права на приміщення кімнати 1-1 площею 18, 4 кв. м у будинку АДРЕСА_1, яка є окремим об`єктом нерухомого майна і належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 .
Позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 відновити вікно в кімнаті 1-1 на місці вхідних дверей, відновити двері між кімнатою під літерою 1-1 і коридором під літерою 1-2, відновити двері між кімнатою під літерою 1-1 і кімнатою під літерою 1-6, тобто, фактично надати доступ до належного відповідачу ОСОБА_2 приміщення позивачу ОСОБА_1, є безпідставною та обґрунтовано залишена судом першої інстанції без задоволення.
Доводи апеляційної скарги тотожні доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції належним чином надав оцінку, такі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, висновки суду є правильними та ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів, а тому колегією суддів до уваги не приймаються. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, що неправильно оцінені судами попередніх інстанцій.
Спірний будинок перебуває у спільній частковій власності, виділення 1/5 частки у праві власності на цей будинок не проводилося та є неможливим є технічної точки зору. Судами неправомірно відмовлено у призначенні будівельно-технічної експертизи, яка б підтвердила той факт, що кімната у будинку не є відособленим об`єктом. Крім того, цій кімнаті не присвоювалась окрема поштова адреса, а чинне законодавство не визнає окремим об`єктом права власності кімнату.
Оскільки ОСОБА_7 належала 1/5 частка у праві власності на будинок, тому він міг відчужувати на користь ОСОБА_6 лише частку у праві власності на будинок, а не його окрему частину.
Якщо б відбувся поділ будинку, то мала б бути поділеною і земельна ділянка, що не було здійснено.
Судами ніколи не вирішувалося питання поділу будинку.
Судові рішення, в яких визнано відчуження ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 приміщення кімнати у будинку є помилковими та не могли братися до уваги судами під час вирішення цієї справи, оскільки хоча і є формально законними, але є нелегітимними та такими, що не викликають довіри.
ОСОБА_2 не надано суду технічний паспорт на кімнату лі. 1-1 у будинку АДРЕСА_1 . Відсутній такий технічний паспорт і в реєстраційній справі, а для вчинення державної реєстрації подавався поверхневий план на весь будинок, отже, державний реєстратор під час вчинення оскаржуваної державної реєстрації знав про те, що спірне приміщення не є окремим об`єктом, а є прохідною кімнатою.
Судом першої інстанції незаконно залишена без розгляду заява про відвід судді, хоча відвід був заявлений з нової підстави - подачі позивачем до прокуратури заяви про скоєння злочину суддею.
ОСОБА_2 незаконно здійснила при вселенні у приміщення його перепланування, пошкодила електрику та опалення у будинку.
У матеріалах справи відсутні докази правомірності перепланування ОСОБА_7 спірного приміщення у ізольоване, неправомірності дій позивача по відновленню первісного стану будинку та правомірності дій ОСОБА_2 щодо повторного ізолювання спірного приміщення.
На час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу кімнати під літ. 1-1 у будинку АДРЕСА_1 від 25 грудня 2014 року така кімната не була ізольованим приміщенням і відповідала технічному паспорту. ОСОБА_2 при укладенні цього договору знала, що купує прохідне приміщення, адже про це свідчив поверхневий план будинку, наданий нотаріусу.
Право власності на спірне приміщення кімнати зареєстроване в інтересах ОСОБА_6 на звернення його представника за довіреністю - ОСОБА_8, який подав державному реєстратору копію старого паспорту ОСОБА_6 .
За ОСОБА_6 зареєстровано право власності на приміщення кімнати, проте не скасоване запис про його право на 1/5 частку у праві власності на будинок. Отже, наявність такої суперечності між зареєстрованим і новим правом мало бути підставою для відмови у державній реєстрації нового права.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.