Постанова
Іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 161/20362/18-ц
провадження № 61-11879св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року в складі головуючого судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, приватний виконавець Шульженко І. С., ОСОБА_5, про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 червня 2004 року він згідно з договором дарування та рішення Боголюбської сільської ради від 15 липня 2004 року № 18/2 отримав у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку (далі - будинковолодіння). Вказував, що 05 грудня 2015 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Чорним В. Г. було видано довіреність від особи з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у нього - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 ), на ім`я ОСОБА_7 . Надалі, ОСОБА_7 на підставі отриманої довіреності, надіслав приватному нотаріусу Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І. В. заяву про видачу дублікату договорів дарування будинковолодіння, у відповідь на що останньою було видано дублікати вказаних документів. У свою чергу, на підставі отриманих документів, 12 лютого 2016 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Пономаренко О. О. було проведено державну реєстрацію права власності за особою з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у нього - ОСОБА_1 . Разом з тим, у період з середини лютого 2016 року по жовтень 2016 року він перебував за межами України та на цей момент оригінали документів на майно були у його знайомого - ОСОБА_8 . Зазначав, що 26 лютого 2016 року особа з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у нього - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 ) відчужив на користь ОСОБА_2 будинковолодіння, у зв`язку з чим в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості. Згодом, ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 01 квітня 2016 року № 238 передав у власність ОСОБА_5 будинковолодіння.
25 травня 2018 року було відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173 за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, які стали підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на будинковолодіння.
Крім того, 02 березня 2018 року та 20 червня 2018 року приватним виконавцем Шульженком І. С. були відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 заборгованості, в рамках яких 18 вересня 2018 року було проведено електронні торги, на яких було реалізовано будинковолодіння та переможцем яких стала ОСОБА_3 . При цьому, на його думку, з метою утруднення повернення земельних ділянок власнику, було змінено межі однієї із земельних ділянок.
Зазначав, що 18 червня 2018 року в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 було проведено судово-почеркознавчу експертизу якою встановлено, що підписи у договорах купівлі-продажу будинковолодіння, укладених 26 лютого 2016 року, були вчинені не позивачем - ОСОБА_1 .
Вважав, що у даному випадку є підстави для витребування майна у добросовісного набувача, а тому просив суд визнати недійсними договори купівлі-продажу будинковолодіння, на підставі яких ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку, витребувати зазначене майно із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення спору. Крім того, у своїй скарзі, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 зазначає, що апеляційним судом його не було повідомлено про розгляд справи, відповідно судом було порушено норми процесуального права щодо виклику сторін, що є обов`язковою підставою для скасування рішення апеляційного суду.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.