ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2020 року
м. Київ
справа №809/1447/15
адміністративне провадження №К/9901/26638/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року (судді: Шавель Р.М., Костів М.В., Бруновська Н.В.),
у справі № 809/1447/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілвуд"
до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області,
Управління Державної казначейської служби України у Долинському районі Івано-Франківської області
про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілвуд" (далі - позивач, ТОВ "Мілвуд") звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, Долинська ОДПІ), Управління Державної казначейської служби України у Долинському районі Івано-Франківської області (далі - відповідач, 2, УДКСУ у Долинському районі), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської ОДПІ від 27.03.2015 року № 0000531500; стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Мілвуд" бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 288 664 грн (а.с.4-14).
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2015 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.96-99).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2015 р. скасовано та прийняти нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.03.2015 р. № 0000531500. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції (в частині скасування податкового повідомлення-рішення) та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги обґрунтував правомірністю прийнятого відповідачем рішення про відмову у наданні бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за грудень 2014 року, оскільки роботи за договором від 08 квітня 2014 року № U-02-04-2014, укладеним між позивачем та ТОВ "Ллентаб Україна", виконані згідно акта прийому-передачі від 28 січня 2015 року № U-02-04-2014. Отже право на бюджетне відшкодування виникло у позивача за результатами податкового періоду - січень 2015 року, тому бюджетне відшкодування товариство повинно було відобразити у податковій декларації за січень 2015 року, яку подати до контролюючого органу до 20 лютого 2015 року.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Позивач не звертався до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції відповідно до ст. 341 КАС України переглядає рішення суду апеляційної інстанції виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при висновку про скасування податкового повідомлення-рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У період з 03.03.2015р. - 10.03.2015р. ревізорами Долинської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ "Мілвуд" від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 446/09-05-15/37322161 від 17.03.2015 р. з висновками про порушення позивачем вимог п.200.4 ст.200 ПК України, у зв`язку з чим останньому відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за грудень 2014 року в розмірі 288664 грн (а.с.76-88).
На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000531500 від 27.03.2015 р. про відмову в наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2014 року у розмірі 288 664 грн (а.с.12).
Відмовляючи в задоволенні позову (в частині скасування податкового повідомлення-рішення) суд першої інстанції посилався на те, що право на бюджетне відшкодування коштів на рахунок підприємства виникає лише за умови виконання договору, тобто, у разі фактичного надання послуг (виконання робіт). Оскільки послуги (роботи) були надані згідно акту прийому-передачі від 28.01.2015 р., тому право на бюджетне відшкодування виникло у позивача за результатами податкового періоду - січень 2015 року. Отже відсутні підстави для надання позивачу бюджетного відшкодування за грудень 2014 року.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції (в частині правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення) та приймаючи в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що приписи п.200.4 ст.200 ПК України передбачають обов`язковою вимогою для виникнення права на бюджетне відшкодування наявність від`ємного значення суми, розрахованої згідно з п.200.1 ст.200 ПК України, а відшкодуванню підлягає сума, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України. Отже пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України не ставить у залежність виникнення права на бюджетне відшкодування від факту надання послуг (виконання робіт), у зв`язку з чим позивачем правомірно заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за грудень 2014 року у розмірі 288 664 грн.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанцій з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.