ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17787/14
адміністративне провадження № К/9901/19801/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/17787/14
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування рішення та поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року, ухвалене суддею Мазур А.С.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Мєзєнцева Є.І., суддів Земляної Г.В., Файдюка В.В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач, ГП України), якого уточнено у справі в якості Офісу Генерального прокурора (далі також - відповідач), у якому просив:
1.1. скасувати наказ ГП України № 1465к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Одеської області;
1.3. стягнути з ГП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
1.4. зобов`язати ГП України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади".
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГП України від 23 жовтня 2014 року № 1465к позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"). Із зазначеним наказом позивач не згоден, вважає його незаконним, таким, що прийнятий всупереч законодавству, тому підлягає скасуванню, оскільки вважає, що були порушені його права на працю та доступу до державної служби, позбавлено його роботи на зазначеній посаді та безпідставно застосовано заборону обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюються очищення влади.
2.1. Позивач стверджує, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у частині 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII лише на підставі факту зайняття ним у певний період часу посади заступника прокурора Одеської області. Сам по собі цей факт не містить складу жодного правопорушення, а відповідач, звільняючи його із займаної посади всупереч Конституції України застосував міру колективної відповідальності, автоматично визначивши його винуватим в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2, при цьому такої винуватості жодним чином не довівши. Також позивач вважає, що звільнення його у такий спосіб здійснено у порушення норм міжнародного права.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
3.1. Скасовано наказ ГП України № 1465к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Одеської області.
3.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Одеської області;
3.3. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2117152, 88 грн.
3.4. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади".
3.5. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Одеської області та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16214 грн.
4. Задовольняючи рішення суду першої інстанції, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що його вина у сприянні узурпації влади жодним чином не встановлена, а тому, звільнивши позивача з посади лише через обставини зайняття ним у певний період посади заступника прокурора Одеської області та застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, встановлених законом. Суди попередніх інстанцій наголошували, що підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
4.1. Суди попередніх інстанцій вказували на те, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення, відповідач не врахував основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
4.2. Водночас наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", за умови невиконання усіх законних процедур відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення з огляду на твердження позивача та позиції наведеного рішення Європейської комісії "За демократію через право" (Венеційська комісія) AD (2012)028, на думку судів, призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
5. 10 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, не є по сутті правопорушенням, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, а тому факти здійснення ОСОБА_1 протиправних дій у цій сфері не перевірялися. Так, скаржник вказує на те, що норми Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.
6.1. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, оскільки люстрація не є видом юридичної відповідальності, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості. Вважає, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17), а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. На даний час положення Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII неконституційними не визнано, а тому адміністративний суд може здійснювати перевірку спірного наказу лише за критеріями, передбаченими статтею 12 КАС України. Аналогічної правової позиції дотримається Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.
6.2. Скаржник зазначає, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заробітна плата нараховувалась та виплачувалася прокуратурою Одеської області. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17. Зазначає, що судами попередніх інстанцій неправомірно розрахована сума заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки загальна сума середньої заробітної плати за період з 24 жовтня 2014 року по 13 лютого 2020 року складає 2098608,88 грн.
6.3. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21 травня 2020 року у справі № 800/235/17 щодо застосування Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII у подібних правовідносинах, де суд вказав, що мета застосування вказаного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини.
6.4. Також, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ним помилково віднесено цю справу до категорії справ незначної складності, розглянувши її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
7. 10 серпня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Дашутін І.В., судді Шишов О.О., Яковенко М.М.
8. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2020 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року №1856/0/78-20 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Дашутіна І.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21.09.2020 № 12), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М. від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11 грудня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
11. 05 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, де позивач посилається на необґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить їх відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Вказує на те, що суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а тому до неї застосовується принцип індивідуальної вини та необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку.
11.1. Щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, вказував, що в силу норм частини першої статті 5 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII МЮ України є органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом. Таким чином на МЮ України покладається обов`язок забезпечувати проведення перевірок та відповідно знайомитися з їх результатом, і вже на підставі таких обґрунтованих результатів перевірок вносити відповідні дані до Реєстру. Однак, на думку позивача, МЮ України вочевидь проігнорувало цей обов`язок. Водночас, МЮ України не доводиться, не визначається, що ОСОБА_1 або причетний до серйозних порушень прав людини і винний у серйозних випадках халатності, або мав відношення до відповідних дій, повинен був але не зашкоджував їм. Тому, на переконання позивача, висновки МЮ України щодо правомірності включення останнього до Реєстру є хибними та мають ознаки свавільного трактування положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.
11.2. Вказує на те, що навіть, якщо суд першої інстанції допустив порушення щодо розгляду справи в загальному чи спрощеному провадженні, то відповідач не зазначив, яким чином це вплинуло на його права та обов`язки.
11.3. Зазначає, що суди попередніх інстанцій правомірно стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу з Офісу Генерального прокурора, оскільки в силу норм статті 22 Бюджетного кодексу України він є головним розпорядником бюджетних коштів та здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, в тому числі організовує і координує роботу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Крім того, судами попередніх інстанцій правомірно розрахована сума заробітної плати за час вимушеного прогулу.
12. 12 листопада 2020 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, де представник позивача посилається на необґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить їх відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Вказує на те, що у даній справі встановлено, що будь-яких правопорушень з боку позивача не допускалось, а звільнено його лише на підставі перебування на певній посаді в період, коли мала місце узурпація влади з боку колишнього президента ОСОБА_2 . Тому, викладені скаржником обґрунтування щодо невідповідності оскаржуваних судових рішень правовим позиціям, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17 є безпідставними з огляду на те, що правовідносини, яким надано правову оцінку у вказаних справах не є подібними тим, що є предметом розгляду у даній справі. На відмінну від тих справ, на які посилається скаржник, при оцінці спору у даній справі на підставі статті 9 Конституції України мають бути застосовані чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки вони є частиною національного законодавства України. При цьому, представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення у даній справі відповідають правовим позиція, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року у справі № 826/17794/14, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/5842/15, від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15.
Установлені судами фактичні обставини справи
13. ОСОБА_1 у період з 31 січня 2012 року обіймав посаду заступника прокурора Одеської області відповідно до наказу Генерального прокурора України № 87к від 31 січня 2012 року.
14. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.
15. Наказом ГПУ № 1465к від 23 жовтня 2014 року позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пунктів 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (на підставах, передбачених Законом України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII).
16. З витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII слідує, що відомості стосовно ОСОБА_1 як звільненого з підстав, передбачених вказаним Законом (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України) із застосуванням заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом 10 років внесено до цього реєстру.
Нормативне регулювання
17. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
18. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
19. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
20. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
21. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
22. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
23. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
24. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
25. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
26. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
27. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
28. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
29. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
30. Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
31. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
32. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
33. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
34. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).
35. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
36. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).
37. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
38. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.
39. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
40. За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
41. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
42. Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
43. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
44. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:
на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;
у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
45. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону № 1682-VII Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
46. Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
47. Правові основи діяльності органів прокуратури у період виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1789-XII).
47.1. За приписами пункту 5 частини першої статті 15 Закону № 1789-XII, зокрема, призначення заступників обласних прокуратур віднесено до повноважень Генерального прокурора України.
47.2. Відповідно до статті 46-2 Закону № 1789-XII прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
48. Згідно пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
49. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
50. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
51. Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить з такого.