Постанова
Іменем України
03 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 286/4468/18
провадження № 51-4863км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Голубицький С.С.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Титаренко Ю.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060250000544,
стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Вимогою засудженого до Верховного Суду (далі - Суд) є скасування ухвалених стосовно нього судових рішень із закриттям провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Цю вимогу мотивує неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного засудження його за злочин, який він не вчиняв. У касаційній скарзі оспорює фактичні обставини провадження, встановлені судами, вважає свою винуватість в інкримінованому злочині не доведеною. Також, на його думку, судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження, оскільки він діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від нападу потерпілого.
Зміст оскаржуваних судових рішень та обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами
За вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року стосовно нього - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 25 серпня 2018 року близько 15:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 під час конфлікту, що виник між ними, руками штовхнув ОСОБА_2, який також був у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого останній впав з приміщення веранди будинку на подвір`я.
Після цього ОСОБА_1, реалізуючи раптово виниклий умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки і бажаючи їх настання, ногами завдав близько п`яти ударів по різним частинам тіла ОСОБА_2, зокрема в ділянку голови останнього.
Внаслідок вказаних дій ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_2 тілесні ушкодження, у тому числі закриту черепно-мозкову травму, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент його заподіяння та перебуває у прямому причинному зв`язку з причиною настання смерті потерпілого.
Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі заперечуються фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судами, що не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції з огляду на положення ч. 1 ст. 433 та ст. 94 КПК України щодо повноважень суду першої інстанції з приводу оцінки доказів у провадженні.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, та жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 1, ч. 2 ст. 94 КПК України).
Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.
Водночас процесуальним законом також передбачено повноваження суду касаційної інстанції та межі перегляду судом касаційної інстанції.
Так, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК України).
Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
У касаційній скарзі засуджений вказує на неповноту судового розгляду, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій мали б обов`язково безпосередньо дослідити в судовому засіданні речовий доказ - його кросівки, на яких були наявні плями крові. Вважає, що кров лише капала з потерпілого йому на взуття, коли він намагався надати останньому медичну допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 357 КПК України речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов`язані з річчю та її оглядом.
Разом із тим підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, у тому числі, такі порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Проте засуджений у скарзі не зазначає, на які обставини мав звернути увагу суд першої інстанції та які саме дані встановити при огляді вказаного речового доказу (кросівку обвинуваченого), що могли б істотно вплинути на висновки суду. Крім того, ніхто з учасників судового провадження не заперечував наявності крові на правому кросівку обвинуваченого.