Постанова
Іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 623/473/18
провадження № 61-9472св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 січня 2019 року у складі суді Бєссонової Т. Д. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Змінена позовна заява мотивована тим, що він разом з ОСОБА_2, ОСОБА_3, які є його дружиною та донькою, мали на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .
23 червня 2017 року він разом із співвласниками продав цю квартиру ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу.
Договором купівлі-продажу передбачено, що він із своєю сім`єю повинні звільнити спірну квартиру до 23 липня 2017 року.
Внаслідок істотної зміни обставин, які сталися 22 червня 2017 року, а саме отримання ним травми лівої голені, закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку, він не мав можливості звільнити в передбачений договором строк квартиру.
Він в усній та письмовій формі звертався до ОСОБА_4 з пропозицією розірвати договір купівлі-продажу квартири за згодою сторін, однак ОСОБА_4 відмовилась.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 23 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1, якій діяв від свого імені та від імені ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С. І., зареєстрований в реєстрі за № 1208, оскільки при посвідченні цього договору нотаріусом було порушено вимоги статті 43 Закону України "Про нотаріат" та пункту 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що позивачем у порушення вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не було надано будь-яких доказів на обґрунтування своїх позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги статті 43 Закону України "Про нотаріат", глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, та пункту 10.4 Порядку оформлення і видачі паспортів громадянина України, затвердженого наказом Міністерством внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320, у редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину, оскільки паспорти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містили відмітки, які не передбачені чинним законодавством України.
Таким чином, приватний нотаріус Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніков С. І. у порушення вимог чинного законодавства України вчинив правочин на підставі документів, які були нечинними.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року і витребувано з Ізюмського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу № 623/473/18.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
23 червня 2017 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, що діяв від себе та від імені своєї дружини ОСОБА_3, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1208.
Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу продаж квартири здійснено за 161 100,00 грн, ці грошові кошти ОСОБА_2, ОСОБА_1, за себе та за дружину ОСОБА_3, отримали від ОСОБА_4 у повному обсязі до підписання цього договору.
Згідно з підпунктом 8.2 пункту 8 цього договору продавці зобов`язалися звільнити квартиру та знятися з реєстраційного обліку до 23 липня 2017 року.
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 червня 2017 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 червня 2017 року особи продавців встановлені приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С. І. на підставі паспортів громадян України, зокрема, паспорту серії НОМЕР_1, виданого 04 вересня 2001 року Ізюмським міськрайонним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, за яким встановлено особу ОСОБА_1, і паспорту серії НОМЕР_2, виданого 23 червня 2001 року Ізюмським міськрайонним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, за яким встановлено особу ОСОБА_2 .
Із копії паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що на сторінці 12 цих паспортів проставлено штампи ФМС 344 Імміграційної служби Російської Федерації "Разрешено временное проживание" строком з 29 жовтня 2008 року до 29 жовтня 2011 року.
Згідно з копією паспорту № НОМЕР_3, виданого 15 серпня 2009 року "Отделом УФМС Росии по Липецкой области в Советском округе гор. Липецка", ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації.
Відповідно до копії паспорту № НОМЕР_4, виданого 07 липня 2009 року "Отделом УФМС Росии по Липецкой области в Советском округе гор. Липецка", ОСОБА_2 є громадянкою Російської Федерації.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_1, що діяв від себе та від імені своєї дружини ОСОБА_3, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1208, на підставі того, що під час оформлення цього договору приватним нотаріусом особи продавців були встановлені на підставі документів (паспортів громадян України), які були нечинними, оскільки з 2009 року ці особи є громадянами Російської Федерації.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.