Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 528/347/17
провадження № 61-12655св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фермерське господарство "Калина",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство "Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства "Калина" на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області, у складі судді Татіщевої Я. В.,
від 20 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,
від 23 липня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до фермерського господарства "Калина" (далі - ФГ "Калина") про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5320883200:00:003:1008, розташованої на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області.
Відповідно до договору оренди землі, укладеного 04 березня 2011 року між сторонами та зареєстрованого у відділі Держкомзему у Гребінківському районі, про що вчинено запис від 21 лютого 2012 року за
№ 532080004000368 (далі - договір оренди), зазначена земельна ділянка передана в оренду ФГ "Калина", строком на 5 років.
Посилаючись на те, що строк дії договору оренди сплив 21 лютого
2017 року, правом на поновлення строку його дії відповідач не скористався, у визначений строк не повідомивши про свій намір продовжити строк дії договору, а будь-які додаткові угоди до договору оренди між сторонами не укладалися, позивач вважала, що ФГ "Калина" із 22 лютого 2017 року безпідставно користується належною їй земельною ділянкою.
У грудні 2016 року їй стало відомо про наявність оспорюваної додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня
2011 року (далі - додаткова угода), нібито укладеної між нею та
ФГ "Калина", а також реєстрацію 05 вересня 2016 року на підставі вказаної додаткової угоди речового права відповідача державним реєстратором
КП "Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради" Федорченком Д. М., номер запису про інше речове право 16231733.
Посилаючись на те, що жодних додаткових угод до договору оренди належної їй земельної ділянки з ФГ "Калина" вона не укладала та не підписувала, вказаний правочин вчинено без її волевиявлення, позивач просила суд визнати на підставі статті 215 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) зазначену додаткову угоду недійсною та скасувати її державну реєстрацію, витребувати у ФГ "Калина" та повернути
їй, як власнику, земельну ділянку кадастровий номер 5320883200:00:003:1008, що розташована на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області
від 20 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсною додаткову угоду від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, укладену між ОСОБА_1 та ФГ "Калина", та припинено право оренди землі, яке зареєстроване державним реєстратором КП "Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради" у державному реєстрі речових прав за № 16231733.
Зобов`язано ФГ "Калина" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4, 83 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області (кадастровий номер земельної ділянки - 5320883200:00:003:1008).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що додаткова угода від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року є недійсною у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на її укладання, оскільки ОСОБА_1 оспорювану додаткову угоду не підписувала і не була ознайомлена з її змістом та умовами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ФГ "Калина" залишено без задоволення, рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 лютого
2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції з`ясовано обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення районного суду, колегією суддів не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ФГ "Калина", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, до касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, відповідно до частини другої статті 406 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), включені скарги на ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області
від 21 січня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання ФГ "Калина" про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи та
від 20 лютого 2020 року про відмову у задоволенні клопотання ФГ "Калина" про витребування доказів.
Підставою касаційного оскарження заявник вважав відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та необґрунтоване відхилення клопотань про витребування доказів та призначення експертизи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ФГ "Калина" на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 528/347/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень статей 106, 113 та частини третьої
статті 367 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки із числа доказів безпідставно виключено експертний висновок, який свідчить на користь відповідача.
Заявник вважає, що висновок експерта № 2968-19 за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, складений
04 листопада 2019 року судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - Дніпропетровське НДІСЕ) Соломахою Ю. В., покладений в основу оскаржуваних судових рішень, є недопустимим доказом.
Наголошує на тому, що при укладені оспорюваного правочину були додержані всі вимоги ЦК України, необхідні для його дійсності.
ОСОБА_1 , будучи допитаною в якості свідка, вказала, що влітку
2016 року підписувала з ФГ "Калина" якісь документи, однак не пам`ятає які саме, а протягом 2016-2020 років позивач продовжував отримувати орендну плату за оспорюваним правочином.
Відмовляючи в задоволенні клопотання ФГ "Калина" про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи, Гребінківський районний суд Полтавської області в порушення вимог статті 113 ЦПК України не спростував доводи відповідача щодо необґрунтованості висновку експерта № 2968-19 від 04 листопада 2019 року, його суперечності іншим матеріалам справи та порушення під час призначення і проведення такої експертизи.
Постановляючи ухвалу від 20 лютого 2020 року за результатами розгляду клопотання ФГ "Калина", суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у витребуванні у позивача оригіналу договору укладеного між ОСОБА_1 та її представником - адвокатом Рябекою Р. М.; невірно зрозумів суть клопотання та не вирішив клопотання відповідача в частині надання до Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України наявних в матеріалах справи об`єктів досліджень з підписами від імені позивача (два примірники додаткової угоди), вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису
ОСОБА_1 для проведення судової експертизи в порядку статті 106
ЦПК України.
Відомості про осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
29 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку від імені представника
ОСОБА_1 - адвоката Рябеки Р. М. подано відзив на касаційну скаргу, який не може бути враховано Верховним Судом, оскільки вказаний відзив ніким не підписано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3, 83 га, кадастровий номер 5320883200:00:003:1008, що розташована на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з договором оренди землі від 04 березня 2011 року, зареєстрованим 21 лютого 2012 року у відділі Держкомзему у Гребінківському районі запис № 532080004000368, позивач передала зазначену земельну ділянку в оренду ФГ "Калина", строком на 5 років.
На підставі додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди
05 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію права оренди
ФГ "Калина" належної позивачу земельної ділянки та внесено державним реєстратором КП "Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради" відповідний запис до державного реєстру речових прав за № 16231733
ОСОБА_1 зверталась до Гребінківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області з приводу повернення їй ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5320883200:00:003:1008.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи № 2968-19 від 04 листопада 2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графах "Від Орендодавця" в двох примірниках додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі
від 04 березня 2011 року, реєстраційний номер 532080004000368
від 21 лютого 2012 року, що укладена між ФГ "Калина" та ОСОБА_1, виконанні не ОСОБА_1, а іншою особою (особами) з наслідуванням її справжнього підпису.
Позивач ОСОБА_1, допитана в судовому засіданні в якості свідка, пояснила, що не пам`ятає, щоб їй роз`яснювали умови додаткової угоди, але десь за рік до закінчення строку дії договору оренди, приблизно влітку
2016 року до неї приїжджав ОСОБА_2 та дав підписати біля її будинку якісь документи, що стосувались збільшення орендної плати. При цьому, він запитував, чи має вона намір продовжувати строк дії договору оренди, але вона відповіла, що не знає, оскільки до закінчення строку дії договору оренди багато часу.
ОСОБА_2 , допитаний в судовому засіданні в якості свідка, пояснив, що приїжджав до позивача додому у серпні 2016 року разом із додатковою угодою до договору оренди землі, яку ОСОБА_1 підписала та передала йому свій державний акт на землю. Наполягав, що позивач читала умови додаткової угоди, а також умови угоди неодноразово обговорювались та роз`яснювались позивачу, але коли саме він точно не пригадує. Він завжди сплачував більшу орендну плату, ніж передбачав договір оренди, а також допомагав позивачу грошима, коли у неї були проблеми зі здоров`ям. Стверджував, що має переважне право на продовження оренди землі з позивачем.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають не в повній мірі з огляду на наступне.
Щодо вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що вказану додаткову угоду не підписувала та її умови не погоджувала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладення правочину.
Судами з урахуванням висновку експерта за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи № 2968-19 від 04 листопада 2019 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графах "Від Орендодавця" в двох примірниках додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, реєстраційний номер 532080004000368 від 21 лютого 2012 року, що укладена між ФГ "Калина" та ОСОБА_1, виконанні не ОСОБА_1, а іншою особою (особами) з наслідуванням її справжнього підпису.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на дату зазначену у додатковій угоді від 15 серпня 2016 року) передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Таким чином, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18),
від 26 серпня 2020 року в справах № 624/679/16-ц (провадження
№ 61-1543св17), № 624/606/16-ц (провадження № 61-1467св17), № 624/605/16-ц (провадження № 61-15859св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 394/492/17 (провадження № 61-38150св18), від 23 вересня
2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19) прийнятих після подання касаційної скарги.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.