ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 826/6862/16
адміністративне провадження № К/9901/33942/18, №К/9901/33944/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Мацедонської В.Е.,
Радишевської О.Р.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб
касаційні скарги ОСОБА_1, Державної міграційної служби України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (головуючий суддя - Аблов Є.В., судді: Шулежко В.П., Погрібніченко І.М.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року (головуючий суддя - Земляна Г.В., судді: Межевич М.В., Сорочко Є.О.)
у справі № 826/6862/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1, скаржник 1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач, скаржник 2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року №172-16 про відмову у визнанні громадянина РФ ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина РФ ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного та міжнародного законодавства.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року №172-16 в частині відмови у визнанні ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що, в оскаржуваному висновку міграційної служби відсутні доводи, які б спростували можливість позивача стати жертвою переслідувань в разі його повернення до Російської Федерації через його політичні переконання, які суперечать позиції влади країни походження, перебування позивача у батальйоні спеціального призначення (резервному) військової частини 3057, та у зв`язку з військово-політичною ситуацією між Україною та Російською Федерацією, яка мала місце як на час розгляду заяви позивача, так і станом на час вирішення справи судом. Наведене суперечить ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Враховуючи вищевикладене, суди зазначили, що доводи відповідача є необґрунтованими, носять формальний характер, а тому прийняте рішення від 05 квітня 2016 року №172-16 в частині відмови у визнанні громадянина РФ ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та підлягає скасуванню. Вимоги позивача щодо зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина РФ ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного та міжнародного законодавства суди вважали такими, що не підлягають задоволенню, оскільки такі дії є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень. Посилання відповідача на відсутність правових підстав для надання ОСОБА_1 статусу особи яка потребує додаткового захисту колегією суддів не взято до уваги, оскільки відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
18 квітня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити вимоги у цій частині.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що під час судового розгляду двох справ позивача судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має обґрунтовані побоювання повертатися до РФ, оскільки він має політичні переконання, які суперечать політиці влади країни походження. Таким чином, оскільки суди, застосувавши положення Закону про біженців, а також правила міжнародного договору, неодноразово скасовували рішення відповідача № 21-15 від 31.01.2015 (справа № 826/3366/15) та рішення № 172-16 від 05.0.2016 (справа 826/6862/16) про відмову позивачу в додатковому захисті, національні суди фактично визнали, що позивач є особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас, встановивши даний факт, суди попередніх інстанцій, при розгляді даної справи, необґрунтовано дійшли висновку про неможливість зобов`язання відповідача надати позивачу статус особи, яка потребує додаткового захисту, з огляду на дискреційні повноваження ДМС України. Скаржник, посилаючись на рішення ЄСПЛ "Волохи проти України", заява № 23543/02 від 02.11.2006, наголошує на можливості суду зобов`язати відповідача вчинити певні дії у цілях захисту прав і свобод людини.
01 червня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшли заперечення відповідача на дану касаційну скаргу, в яких, посилаючись на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
25 квітня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що у матеріалах особової справи не доведено факту наявності небезпеки у країні походження, а також не доведено наявність скоєного злочину, що має політичне підґрунтя на території РФ, а відтак рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та в спосіб, визначений чинними законодавством України.
27 червня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшли заперечення позивача на дану касаційну скаргу, в яких, посилаючись на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у даній частині.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1, Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Казань, є громадянином Російської Федерації, розведений, освіта вища.
У 2010 році ОСОБА_1 виїхав з Російської Федерації через політичні переслідування, судові та адміністративні переслідування членів його родини і випадки затримання його міліцією.
Близько 16 місяців заявник перебував в Хорватії, де він звернувся за наданням статусу біженця, але, оскільки він намагався незаконно перетнути словенсько-хорватський кордон, заявнику було відмовлено в наданні статусу біженця в Хорватії.
Потім, позивач поїхав до Ізраїлю, де прожив 2 роки та звертався за наданням статусу біженця в 2011-2012 роках, проте йому було відмовлено у зв`язку з тим, що він не з`явився на інтерв`ю. Заявником апеляцію не було подано.
У 2012-2013 роках позивач повторно звернувся за наданням статусу біженця в Хорватії, але, за його словами, згодом написав заяву, в якій відмовився від процедури розгляду його справи.
18 липня 2013 року заявник звернувся за наданням статусу біженця в Румунії.
Причиною даного звернення став стан здоров`я позивача, оскільки на той момент потребував медичної допомоги. Згодом він відмовився від процедури набуття статусу через те, що, за його словами, збирався їхати добровольцем до Одеси, щоб допомогти захищати місто в разі вторгнення російських військ.
18 вересня 2013 року заявник звернувся за наданням статусу біженця в Румунії вдруге, але йому було відмовлено.
На момент подання заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України заявник перебував легально на території України.
Причиною звернення за захистом в Україні позивач вказав, що виступає проти диктаторського режиму правління в Російській Федерації, що підтверджується його діями, а саме: виступами на Майдані Незалежності в Києві у вересні 2014 році із власними музичними творами на підтримку України, а також він на добровільних засадах супроводжує логістичне забезпечення підрозділів сил самооборони Маріуполя, що унеможливлює його повернення в РФ, оскільки після повернення в Росію є факт загрози життю позивача.
Потрапивши на територію України, після виступів на Майдані Незалежності у Києві із своїм авторським музикальним твором на підтримку України, позивач подав заяву щодо добровільного призову на військову службу під час мобілізації в Житомирській об`єднаний міський військовий комісаріат Житомирської області, проте позивачу було відмовлено в задоволенні такої заяви з підстав належності до російського громадянства.
Також, до справи надано рапорт командира батальйону спеціального призначення (резервний батальйон) майора Віногродського А.А. командиру військової частини 3057 полковнику Крячко О.І. з проханням звернутись з клопотанням до Голови міграційної служби про продовження строку перебування ОСОБА_1 на території України, який надає необхідну волонтерську допомогу батальйону, а також звернення командира військової частини 3057 Крячко О.І. Голові Державної міграційної служби України, в якому останній звертається щодо вирішення питання про продовження строку перебування в Україні громадянина РФ ОСОБА_1, як фахівця високого класу в області логістичного забезпечення військ. Також до матеріалів справи судом долучено копію посвідчення про нагородження позивача відзнакою "За волонтерську допомогу БСП "Донбас" від 10.05.2015.
Відповідно до довідки від 16.04.2016, виданої головою ГО "Харківська Громадська Варта" В.Бистриченко, ОСОБА_1, дійсно з лютого 2016 року по теперішній час надає допомогу як волонтер у Національному Військовому Медичному Клінічному центрі "ГВКГ".
Також довідкою від 04.07.2016, виданої головою ГО "Харківська Громадська Варта" В.Бистриченко, підтверджується, що позивач працює з волонтером ОСОБА_3 у відділенні травматології ГВМКЦ "ГВКГ".
Крім цього, позивачем до матеріалів справи надано роздруківки матеріалів, з яких вбачається волонтерська діяльність ОСОБА_1 .
При цьому, проаналізувавши подані позивачем матеріали, Державної міграційної служби України на підставі висновку Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області прийняла рішення від 31.01.2015 № 21-15, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що позивач дізнався із повідомлення №1 від 16.02.2015, отримане 20.02.2015.
Рішенням від 31.01.2015 № 21-15 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду та постановою Окружного адміністративного суду м. Києві від 06.08.2015 у справі №826/3366/15 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 31.01.2015 №21-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в частині вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для надання ОСОБА_1 статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015 залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 06.08.2015 у справі №826/3366/15.
ОСОБА_1 звернувся повторно до Державної міграційної служби України про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві 25.02.2016 за результатами розгляду особової справи позивача складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до додаткового висновку від 16.03.2016 попередній висновок підтримано та було рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з недоведеністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
Рішенням Державної міграційної служби України №172-16 від 05.04.2016 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".