ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М., Ткачука О. С.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 листопада 2020 року № 9901/689/18 (провадження № 11-263заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин ВРП не була наділена повноваженнями відкривати дисциплінарні провадження щодо суддів місцевих судів. При цьому висновок відповідача про порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді ґрунтується лише на оцінці її ухвали як слідчого судді від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів у зв`язку з його переслідуванням за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Позивачка також указала, що ухвала про обрання запобіжного заходу не обмежувала права ОСОБА_2 на участь у масових акціях протесту, оскільки була постановлена на підставі встановлених у кримінальному провадженні обставин і фактів. Указана ухвала не була оскаржена, набрала законної сили і є обов`язковою для виконання, але, незважаючи на це, ВРП при ухваленні оскаржуваного рішення вийшла за межі своїх повноважень і на порушення встановленого процесуальним законом порядку оскарження судового рішення надала власну оцінку процесуальним діям і рішенням судді.
На переконання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не є особою, на яку поширюються положення законів України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII), від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII), від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) у частині, що стосується спірних правовідносин, оскільки не підпадав під категорію осіб, стосовно яких у розумінні пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII постановлялися рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 11 квітня 2014 року, тому не було підстав для проведення перевірки за його заявою.
ОСОБА_1 також зазначила, що притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів за Законом № 1188-VII містить ризики вибіркового правосуддя, позаяк визначальною ознакою правопорушення є часові рамки (період) його вчинення. При цьому вказаний Закон не відповідає Конституції України й підписаний неуповноваженою особою.
На думку позивачки, оскаржуване рішення прийнято ВРП з пропуском установленого законом строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а саме більше ніж через рік від дати постановлення ухвали від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідач не навів у рішенні мотивів відхилення доводів судді, не зазначив, які конкретно діяння судді плямують авторитет правосуддя, порочать звання судді чи підривають довіру до суду. Крім того, ВРП при прийнятті оскаржуваного рішення не врахувала пояснення судді зі спростуваннями поставлених їй за провину діянь. До того ж засідання ВРП 14 червня 2018 року відбулося з порушенням установленої процедури, а саме: позивачці не було роз`яснено її право заявити відводи; ВРП безпідставно відмовила в задоволенні клопотання про відкладення засідання; саме засідання було формальним, члени ВРП не намагалися почути аргументів та пояснень судді, відволікалися на сторонні питання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 липня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 11 липня 2002 року № 107-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.
8 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява ОСОБА_2 від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1188-VII у зв`язку з порушенням норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього як особи, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
4 серпня 2016 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) надійшла ще одна заява ОСОБА_2 , у якій він просив відкрити дисциплінарне провадження стосовно судді ОСОБА_1 та з урахуванням викладених фактів вирішити питання щодо порушення нею присяги судді.
У зв`язку з тим, що до закінчення своїх повноважень ТСК не прийняла щодо судді ОСОБА_1 рішення, згадані заяви на підставі частини п`ятої статті 5, частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 1188-VII передано до ВРЮ.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року
№ 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) і Закон № 1402-VІІІ. 5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ).
З урахуванням вимог пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ заяву ОСОБА_2 передано члену Першої Дисциплінарної палати ВРП.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
За висновком дисциплінарного органу, встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи обставини дають підстави стверджувати про те, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду клопотання у справі № 753/1705/14-к порушила присягу судді, а це на момент притягнення її до дисциплінарної відповідальності визначається як істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що позбавило учасника судового процесу можливості реалізувати надані йому процесуальні права, призвело до порушення прав людини і основоположних свобод, тобто наявні порушення, визначені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, що є підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Проаналізувавши положення статей 106, 109 Закону № 1402-VІІІ, а також частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), дисциплінарний орган констатував, що із внесенням змін до законодавства вид стягнення, що підлягає застосуванню до судді у зв`язку з допущенням поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях чесності та дотримання стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, за своєю суттю не змінився. У разі встановлення відповідних обставин до судді підлягало та підлягає застосуванню стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 на підставі встановлених під час перевірки обставин та відповідно до статті 126 Конституції України, статей 49, 50, 56 Закону № 1798-VIII, статей 106, 108, 109 Закону № 1402-VIII притягнула суддю Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Не погодившись із рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17, ОСОБА_1 оскаржила його на підставі статті 51 Закону № 1798-VIII до ВРП.
ВРП рішенням від 17 квітня 2018 року № 1174/0/15-18 залишила без змін рішення своєї Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Не погодившись із рішенням ВРП від 17 квітня 2018 року № 1174/0/15-18, ОСОБА_1 відповідно до частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) оскаржила це рішення до Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 травня 2018 року відкрила провадження за вказаною скаргою ОСОБА_1
ВРП рішенням від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18, розглянувши подання її Першої Дисциплінарної палати про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, звільнила ОСОБА_1 з посади судді з указаної підстави.
Вважаючи рішення ВРП від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 березня 2019 року у справі
№ 11-585сап18 залишила без змін рішення ВРП від 17 квітня 2018 року № 1174/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 липня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням від 28 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду підтвердила правомірність рішення дисциплінарного органу ВРП щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та рішення ВРП за наслідками його перегляду.
Предмет доказування в цій справі не охоплює обставин, що слугували фактичними підставами для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.
Рішення, яке є предметом оскарження в цій справі, за своєю правовою природою не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Воно є формою реалізації повноважень ВРП як конституційного органу на ухвалення, зокрема, рішення про звільнення судді з посади.
Рішення, яким суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, ухвалено за іншою процедурою, у межах якої обставинам, які слугували приводом для відкриття дисциплінарного провадження, а згодом для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вже надано правову оцінку. Власне в межах процедури, у якій ВРП вирішувала питання про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, було з`ясовано питання про дотримання строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності як умови для застосування дисциплінарного стягнення.
Відмова ВРП у задоволенні клопотання позивачки про відкладення засідання не доводить протиправності її дій та/чи поспішності в ухваленні оскаржуваного рішення.
Відсутність представника у зв`язку з неможливістю з`явитися на засідання ВРП у визначені дату і час, на думку колегії суддів, не може бути безумовною перешкодою для продовження розгляду питання про звільнення судді з посади, особливо в ситуації, коли суддя на таке засідання з`явилася особисто й мала можливість надати вичерпні пояснення.
Посилання на те, що ОСОБА_1 не було роз`яснено право на відводи (чого в цій справі не було встановлено), за відсутності визначених законом підстав для відводу й наміру фактично заявити такий відвід не є доказом того, що відповідач ухвалив неправомірне рішення. При цьому протягом усього часу надання пояснень на засіданні ВРП позивачка не висловила застережень щодо складу ВРП, які б вимагали вирішувати питання про відвід будь-кого з членів цього органу.
На підставі наявних у матеріалах справи документів, зокрема витягу з протоколу засідання ВРП і копії оскаржуваного рішення, колегія суддів установила, що це рішення ухвалено повноважним складом ВРП, підписане всіма її 15 членами, які брали участь у його ухваленні; зі змісту оскаржуваного рішення убачається також, що воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про задоволення подання її Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанції не перевірив дотримання ВРП принципів справедливості розгляду питання звільнення позивачки, юридичної визначеності щодо застосування строків, дотримання вимог вмотивованості рішення та забезпечення особі конституційного права на правничу допомогу, що не може бути обмежене.
На думку скаржниці, суд не перевірив дотримання відповідачем принципу справедливого розгляду питання про звільнення позивачки з посади, зокрема стосовно того, що дисциплінарне провадження щодо суді було ініційовано на підставі Закону № 1188-VII, хоч ухвалу від 25 січня 2014 року було постановлено ОСОБА_1 як слідчим суддею не відносно учасника масових акцій протесту. До того ж указану ухвалу не було скасовано за наслідками апеляційного перегляду, кримінальне провадження щодо підозрюваного не було закрито з підстав звільнення від відповідальності як учасника масових акцій протесту, а за цим фактом Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) уже переглядала питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, звільнення позивачки з посади судді з порушенням строків застосування дисциплінарного стягнення є грубим порушенням права на працю та права на приватне життя в розрізі забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру.
На переконання ОСОБА_1 , посилання в оскаржуваному рішенні на інші рішення ВРП не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, оскільки навіть у тих рішеннях, на які міститься посилання, не надано відповіді на всі аргументи позивачки, а спрощений підхід до написання рішення в питаннях звільнення судді з посади законом не передбачений.
Скаржниця також зазначала, що суд не врахував пряму дію норми статті 59 Конституції України та її тлумачення Конституційним Судом України й залишив без належного судового контролю протиправне втручання в реалізацію позивачкою свого права на правничу допомогу, про яке нею було заявлено в засіданні та яке було проігноровано ВРП.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 5 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2020 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Оцінивши рішення ВРП від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, більшість Великої Палати Верховного Суду вважала, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про