Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 488/3805/16-ц
провадження № 61-12296св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М.,Карпенко С .О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
третя особа - Служба у справах дітей Корабельного району Миколаївської міської ради,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", назва якого змінена на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у якому просило виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що 27 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № NKKIGK04040001, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 50 650 дол. США строком до 26 березня 2027 року під зобов`язання його повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між сторонами укладений іпотечний договір, відповідно до пункту 33.3 якого належна відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року квартира АДРЕСА_1 , передана ним в іпотеку.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2007 року № NKKIGK04040001 в розмірі 358 101 грн 91 коп. звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р. В. від 27 березня 2007 року за реєстровим № 1797, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк". Виселено ОСОБА_1 із зазначеної квартири та знято з реєстраційного обліку.
01 жовтня 2011 року без згоди іпотекодержателя в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а 04 листопада 2014 року - ОСОБА_7 .
Посилаючись на статтю 40 Закону України "Про іпотеку", статтю 109 ЖК України, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2 та неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо реєстрації вказаних осіб в квартирі АДРЕСА_1 , без згоди іпотекодержателя. Крім того, посилаючись на положення Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" та норми Конвенції ООН про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку про порушення принципу "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, місцевий суд керувався положенням пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, задоволений позов банку до позичальника про виселення з спірної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позову скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 . В інші частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалено, що відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", рішення суду в частині вирішених вимог про виселення відповідачів не підлягає виконанню на час дії цього Закону.
Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачі були зареєстровані в спірній квартирі після ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення іпотекодавця. Оскільки в іпотеку передана квартиру, яка була придбана позичальником у власність за рахунок отриманих кредитних коштів, тому наявні підстави, встановлені статтею 40 Закону України "Про іпотеку", статтею 109 ЖК УРСР для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого житлового приміщення та зупинення виконання рішення на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У серпні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", які підлягають застосуванню у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не виселення мешканців з житлового приміщення. Крім того, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено 14 жовтня 2010 року, тобто, до вступу в дію 07 червня 2014 року Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У вересні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Корабельного району Миколаївської області, про виселення, призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 березня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № NKKIGK04040001, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 50 650 дол. США строком до 26 березня 2027 року під зобов`язання його повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між сторонами укладений іпотечний договір, відповідно до пункту 33.3 якого належна відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року квартира АДРЕСА_1 , передана ним в іпотеку.
У зв`язку з неналежним виконання позичальником ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, банк в 2010 році звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на заставлене майно (квартиру АДРЕСА_1 ) та виселення позичальника з цієї квартири.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKKIGK04040001 від 27 березня 2007 року в розмірі 358 101 грн 91 коп. звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р. В. від 27 березня 2007 року за реєстровим № 1797, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк".