ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 440/2531/20
адміністративне провадження № К/9901/27727/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, скасування подання та наказу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, постановлену у складі судді Слободянюк Н.І. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Перцової Т.С. (доповідач), Жигілія С.П., Русанової В.Б.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:
1.1. визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, які вчинені під час оформлення Подання про призначення пенсії № 17-15.1/9341 від 21 грудня 2010 року, в частині незарахування до вислуги років ОСОБА_1 періоду його навчання в Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР ім. Г.І. Петровського на заочному відділенні з 23 вересня 1981 року по 01 липня 1982 року із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби;
1.2. зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області зарахувати період навчання в Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР· ім. Г.І. Петровського на заочному відділенні з 23 вересня 1981 року по 01 липня 1982 року до вислуги років ОСОБА_1 із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби;
1.3. скасувати Подання про призначення пенсії № 17-15.1/9341 від 21 грудня 2010 року в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 станом на 21 грудня 2010 року для призначення йому пенсії станом на 21 грудня 2010 року для призначення пенсії " 28 років 07 місяців 22 дні", зазначивши вислугу років для призначення пенсії ОСОБА_1 станом на 21 грудня 2010 року " 29 років 00 місяців 11 днів".
1.4. скасувати наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про звільнення № 447 від 21 грудня 2010 року в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 станом на 21 грудня 2010 року для призначення йому пенсії станом на 21 грудня 2010 року для призначення пенсії " 28 років 07 місяців 22 дні", зазначивши вислугу років для призначення пенсії ОСОБА_1 станом на 21 грудня 2010 року " 29 років 00 місяців 11 днів".
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що позивач є пенсіонером органів МНС України з 2010 року, отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". На підставі наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про звільнення № 447 від 21 грудня 2010 року позивача було звільнено зі служби. Під час ознайомлення з матеріалами пенсійної справи у грудні 2019 року позивач дізнався, що у Поданні про призначення пенсії № 17-15.1/9341 від 21 грудня 2010 року не враховано до вислуги років служби позивача періоду його навчання в Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР ім. Г.І. Петровського на заочному відділенні з 23 вересня 1981 року по 01 липня 1982 року. Наказом №92 о/с від 23 вересня 1981 року позивача зараховано на заочне відділення Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР ім. Г.І. Петровського, а наказом №61 о/с від 30 червня 1982 року його переведено на денне відділення вказаного училища із присвоєнням спеціального звання курсанта. 30 червня 1984 року позивач закінчив повний курс навчання в Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР· ім. Г.І. Петровського із присвоєнням йому спеціального офіцерського звання лейтенанта внутрішньої служби згідно наказу МВС СРСР №339о/с від 29 червня 1984 року. Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 2 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року, до вислуги років особам складу органів і підрозділів цивільного захисту додатково зараховується час навчання (у тому числі заочно) у навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Неврахування до вислуги років позивача періоду його навчання в Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР· ім. Г.І. Петровського на заочному відділенні з 23 вересня 1981 року по 01 липня 1982 року призвело до встановлення йому меншого відсотку розміру його пенсії на рівні 79 % від грошового забезпечення.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 липня 2020 року, яку залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду, на підставі пропуску строку звернення до суду з позовом.
4. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що про порушення свого права щодо незарахування до його вислуги років періоду навчання в Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР ім. Г.І. Петровського на заочному відділенні з 23 вересня 1981 року по 01 липня 1982 року, щодо визначення вислуги років у 28 років та щодо встановлення розміру пенсії на рівні 79 % від грошового забезпечення, позивач дізнався ще 21 грудня 2010 року та потім повідомлявся про ці обставини довідкою №249/03-51 від 23 травня 2016 року та листом ГУ ПФУ в Полтавській області №755/Б-03 від 18 квітня 2018 року. Проте до суду із цим позовом звернувся лише 18 травня 2020 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування та порушення судами норм матеріального права.
6. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду.
7. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що документи, з яких, на думку судів попередніх інстанцій, позивач міг дізнатися про порушення своїх прав, не містить розшифровки вислуги років (які саме періоди та в якій пропорції були зараховані до вислуги років позивача), що позбавило позивача можливості виявити факт незарахування до його вислуги років такого незначного, а відтак, неочевидного періоду служби як 4 місяці та 19 днів. У зазначених документах зазначено відсотковий розмір пенсії позивача від грошового забезпечення, а також загальну тривалість вислуги років, яка впливає на відсотковий розмір пенсії. Крім того, Листи співбесід, на які посилаються суди у спірних рішеннях, складені формально та без дотримання принципу достовірності. Так, один з них не містить дати проведення такої співбесіди, а інший, датований 21 грудня 2010 року містить низку розбіжностей, зокрема, щодо сімейного стану позивача (з 2008 року ОСОБА_1 в шлюбі не перебуває, проте лист співбесіди містить протилежні відомості), а також щодо вислуги років (станом на дату проведення бесіди). Разом із тим, єдиним документом, який містить відомості про складові періоди вислуги років ОСОБА_1 є Подання про призначення пенсії. Проте, позивач зазначає, що підпис, наявний в оригіналі зазначеного документа (зберігається в органі Пенсійного фонду), виконаний не ОСОБА_1 . Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає обов`язок доказування, зазначених доводів не спростував. Натомість, позивач скористався наданим правом та під час звернення до суду висловив готовність (у разі визнання судом за доцільне) до проведення судової почеркознавчої експертизи з метою достовірного встановлення факту неналежності підпису, наявного в Поданні про призначення пенсії ОСОБА_1 . Позивач зауважує, що інші інструменти для з`ясування цього спірного питання йому не відомі.
7.1. Крім того, скаржник наполягає на тому, що про грубе порушення своїх прав ГУ ДСНС у Полтавській області дізнався лише в грудні 2019 року під час ознайомлення з матеріалами своєї пенсійної справи (відомості щодо зазначених обставин мають зберігатись у третьої особи (заява про ознайомлення з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 ) під час якого ним співставлено відомості наявного у третьої особи Подання про призначення пенсії та Грошового атестату № 28 та виявлено невідповідності, які стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі. Позивач також звертає увагу, що за результатами ознайомлення з матеріалами пенсійної справи у грудні 2019 року позивачем було виявлено також інші порушення, що зумовили звернення до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов`язання відповідача провести повну виплату ОСОБА_1 перерахованої з 01 січня 2018 року пенсії (справа № 440/4433/19). Відтак, позивач вважає, що його доводи про те, що про порушення своїх прав він дізнався у грудні 2019 року є послідовними, логічними та достовірними, а також такими, що іншими учасниками справи не спростовані
7.2. Крім того, на переконання позивача, на особливу увагу заслуговує той факт, що допущене відповідачем порушення прав ОСОБА_1 носить триваючий характер, оскільки прямо впливає на відсотковий розмір одержуваної пенсії.
8. У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа вказують на її безпідставність та просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
IV. Джерела права й акти їх застосування
9. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
10. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
12. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
13. Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
14. Частиною третьою статті 123 КАС України визначено, що у разі, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
V. Оцінка Верховного Суду
15. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
16. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
17. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.