1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Рішення



РІШЕННЯ

Іменем України



07 грудня 2020 року

Київ

справа №9901/224/20

адміністративне провадження №П/9901/224/20



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,

суддів: Шарапи В.М., Стародуба О.П., Коваленко Н.В., Тацій Л.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Приходько Н.І.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Цуцкірідзе І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання неправомірним та скасування рішення,



ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просить визнати неправомірним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Вища рада правосуддя утворена та діє на підставі Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII.

Позивач вважає, що Закон України "Про Вищу раду правосуддя", прийнятий у 2016 році, не може розповсюджуватися на події, які відбулися у 2012 році, а саме - ухвалення Вищою радою юстиції України подання від 2012 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської.

ОСОБА_1 стверджує, що Вища рада юстиції припинила чинність та юридичне існування з 21.12.2016 року, а також припинили чинність та існування всі її повноваження та акти, які вона мала право приймати під час дії закону, що регулював її повноваження, до втрати цим законом чинності.

Позивач наголошує, що Європейський суд з прав людини у справі "Куликов та інші проти України" (Заяви № 5114/09 та 17 інших - див. перелік у додатку) від 19.01.2017 року (№ 974_Ь94) визнав всі дії Вищої ради юстиції України та Верховної ради України щодо звільнення його з посади судді неправомірними та такими, що порушили норми Європейської Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод.

Натомість, Вища рада правосуддя, приймаючи оскаржуване рішення від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України", повторно притягнула його до відповідальності за одне і те ж порушення, чим нівелювала вимоги статті 61 Конституції України, яка закріплює, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

ОСОБА_1 звертає увагу, що у відповідності до вимог п.14 Розділу ІІІ Перехідних положень Закону України "Про Вищу раду правосуддя" розглядати матеріали та звільняти суддю на підставі п.3 ст.126 Конституції України Вища рада правосуддя має лише тоді, коли у відношенні цього судді ще не приймалося рішення Президентом України або Верховною радою України станом на 2016 рік після набрання чинності змін до Конституції України Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року № 1401-VIII. У відношенні інших суддів Конституція України та Закон України "Про Вищу раду правосуддя" не допускає звільнення на підставі п.3 ст.126 Конституції України за матеріалами і документами Вищої ради юстиції. Таким чином, враховуючи, що станом на момент набрання чинності Законом України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII та Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року № 1401-VIII документи про звільнення ОСОБА_1 вже були розглянуті Верховною радою України у 2012 році, позивач вважає, що відповідач був позбавлений правових підстав для повторного розгляду подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року №4640-VI.

Позивач також стверджує, що Вища рада правосуддя порушила строки притягнення його до дисциплінарної відповідальності, передбачені ч.2 п.17 Розділу ІІІ Перехідних положень Закону України "Про Вищу раду правосуддя".

ОСОБА_1 вважає, що відповідачем було порушено передбачену Законом України "Про Вищу раду правосуддя" процедуру звільнення його з посади судді, оскільки спірне рішення Вищої ради правосуддя від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 прийняте без наявності будь-якого дисциплінарного провадження щодо позивача та за відсутності відповідного подання Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про його звільнення. Крім того, відповідачем були проігноровані заяви ОСОБА_1 про відвід голові Вищої ради правосуддя та іншим членам Вищої ради правосуддя, які приймали участь у підготовці засідання Вищої ради правосуддя щодо розгляду подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року №4640-VI.

3. Відповідач - Вища рада правосуддя (далі - ВРП), заперечила проти позову, просила відмовити у його задоволенні.

Свою позицію обґрунтовує тим, що вичерпний перелік підстав для скасування рішення відповідача про звільнення судді з посади визначений частиною другою статті 57 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", однак жодна із них не є правовою підставою позову.

Крім того, рішення Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року, яке було покладено в основу оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя, є чинним, в судовому порядку не скасоване, а відповідач позбавлений можливості здійснювати його перегляд.

Також відповідач звертає увагу на те, що оскаржуване рішення є мотивованим, оскільки у ньому перелічені численні факти порушення позивачем трудової дисципліни, допущення поведінки, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. Вказує, що оскільки з прийняттям Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року характер наслідків для судді, який допустив вказані грубі порушення, не змінився, то рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача є правомірним.

Стовно дотримання процедури прийняття спірного рішення, відповідач зазначив, що Вища рада правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю ОСОБА_1 про дату і час засідань Вищої ради правосуддя шляхом надіслання письмових запрошень та розміщення повідомлення про засідання Вищої ради правосуддя на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Скасування постанови Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року № 4640-УІ зумовило те, що станом на дату набрання чинності Закону № 1401-VIII за поданням Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області рішення Верховною Радою України не прийнято. Вказане подання Вищої ради юстиції по суті залишилося без реалізації. Оскільки після 30 вересня 2016 року правом ухвалювати рішення про звільнення судді наділено лише ВРП, остання правомірно розглянула матеріали стосовно ОСОБА_1 на підставі пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1798-VІІІ та ухвалила рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

Відповідач наголошує, що ВРП не притягала позивача до відповідальності повторно. Вид відповідальності щодо ОСОБА_1 уже застосувала Вища рада юстиції своїм рішенням від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги. Тобто, відповідач реалізував повноваження, якими був наділений парламент у процедурі звільнення судді.

Стосовно доводів позивача про порушення ВРП строків притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідач зазначив, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За своєю суттю таке рішення є кадровим та приймається на підставі рішення про притягнення судді до відповідальності. Тобто, строки, передбачені для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вказаних обставин не застосовуються.

Щодо доводів позивача стосовно ухилення від розгляду заяви про відвід відповідач вказав, що заява ОСОБА_1 про відвід Голови та всіх членів ВРП була визнана такою, що не відповідає вимогам пункту 7.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, а тому заяву було залишено без розгляду, про що постановлено протокольну ухвалу. Крім того, головуючий на засіданні Вищої ради правосуддя роз`яснив, що ОСОБА_1 має право повторно подати заяву про відвід, яка б відповідала вимогам пункту 7.3 Регламенту Вищої ради правосуддя. Проте ОСОБА_1 відмовився подавати нову заяву про відвід.

4. 23 вересня 2020 року позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив, в якому просив Суд не брати до уваги аргументи, викладені у відзиві відповідача як такі, що суперечать нормам чинного законодавства.



ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін, яке відбудеться 05 жовтня 2020 року о 14 год. 00 хв. у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8.

6. У судовому засіданні 05 жовтня 2020 року суддею Рибачуком А.І. було заявлено самовідвід по справі 9901/224/20.

7. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року вказану заяву задоволено, відведено суддю Рибачука А.І. від розгляду справи № 9901/224/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання неправомірним та скасування рішення та передано матеріали справи № 9901/224/20 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для заміни члена колегії суддів для розгляду цієї справи в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

8. Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 06.10.2020 року визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі головуючого судді - Стрелець Т.Г., суддів: Шарапи В.М., Стародуба О.П., Коваленко Н.В., Тацій Л.В.

9. Наступне судове засідання призначене на 26 жовтня 2020 року на 14 год. 00 хв. у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8.

10. Наступні судові засідання не відбулися у зв`язку із відсутністю повного складу судової колегії.

11. Чергове судове засідання було призначене на 07 грудня 2020 року.



ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Указом Президента України від 30 вересня 1999 року № 1246/99 позивача було призначено на посаду судді Генічеського районного суду Херсонської області строком на п`ять років.

13. Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2005 року № 2553-IV обраний суддею місцевого Генічеського районного суду Херсонської області безстроково.

14. Вищою радою юстиції від 20 лютого 2012 року за № 10/0/12-12 внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги.

15. Постановою Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року № 4640-VІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги судді.

16. 25 квітня 2012 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ в якому просив: визнати незаконними дії ВРУ при розгляді подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року про звільнення його з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги (далі - подання ВРЮ) та незаконною Постанову ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-IV "Про звільнення судді".

17. Вищий адміністративний суд України постановою від 20 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову про визнання незаконними дій ВРУ при розгляді подання ВРЮ та незаконною Постанови № 4640-IV.

18. Відмовляючи у задоволенні позову Суд виходив із того, що розгляд подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України на пленарному засіданні ВРУ 12 квітня 2012 року провадився з дотриманням положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ. Послався суд і на те, що ВРУ не наділена повноваженнями перевіряти відомості, викладені у поданні ВРЮ.

19. Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, 29 листопада 2012 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України, в якій скаржився:

- за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі за текстом - Конвенція), на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду;

- за статтею 8 Конвенції на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

20. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.

21. 19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України" (далі за текстом - Рішення), зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 242/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя (CASE OF KULYKOV AND OTHERS v. UKRAINE, арр N 5114/09 and 17 others).

22. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

23. У зв`язку із прийняттям Європейським судом з прав людини зазначеного рішення, у лютому 2017 року позивач, на підставі пункту 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року.

24. У заяві про перегляд рішення суду ОСОБА_1 порушував питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року та ухвалення нового рішення. Просив визнати незаконною Постанову № 4640-IV та неправомірними дії ВРУ при розгляді подання ВРЮ. Посилався на підставу, передбачену пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України, - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, як-от статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, вказував на рішення Європейського суду з прав людини від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України".

25. Постановою Верховного Суду України від 06 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

26. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1, Верховний Суд України виходив з того, що згідно із визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень Європейського суду з прав людини, а також враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Європейським судом з прав людини порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

27. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 19 березня 2018 року визнав протиправною та скасував Постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року № 4640-IV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги судді.



ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Колегія суддів звертає увагу, що завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

29. Розглядаючи справи, предметом яких є вирішення питання правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суди мають встановити насамперед, чи прийняте таке рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а також, чи порушує воно права та охоронювані законом інтереси особи.

30. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

31. Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції до набрання чинності Законом № 1401-VIII) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

32. Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у вказаній редакції) та пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ рішення від 24 січня 2012 року № 107/0/15-12; далі - Закон № 22/98-ВР) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР визначено, що порушенням суддею присяги є: - вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді

33. На підставі частини першої статті 100 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ рішення від 24 січня 2012 року № 107/0/15-12) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

34. Частинами першою, другою та п`ятою статті 105 Закону № 2453-VI передбачено, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - ВККС) або ВРЮ. На підставі подання ВРЮ ВРУ приймає постанову про звільнення судді з посади.

35. Судом встановлено, що Рішення Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги" не визнано Верховним Судом протиправним і не скасовано.

Верховна Рада України листом від 3 вересня 2019 року № 04-26/12-1(149357) надіслала Вищій раді правосуддя копію подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 про звільнення судді Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

Згідно з повторним протоколом автоматизованого розподілу справи № 650/0/10-18 між членами Вищої ради правосуддя від 16 травня 2019 року доповідачем щодо подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги визначено члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 .

Рішенням Вищої ради правосуддя від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

36. Підставою для ухвалення вказаного рішення стало те, що суддя ОСОБА_1 не дотримувався вимог законодавства, положень етики поведінки судді, що призвело до порушення права громадян на своєчасний та якісний розгляд справ; вибірково приймав справи до розгляду, цивільні та адміністративні справи, розподілені автоматизованою системою документообігу, повертав до канцелярії суду разом із заявами про самовідвід; неодноразово допускав зневажливе ставлення до суддів та працівників Генічеського районного суду Херсонської області, безпідставно не приймав справи до розгляду та самоусунувся від роботи, йдучи самовільно у відпустки, чим значно збільшив навантаження інших суддів Генічеського районного суду Херсонської області. Такі дії судді ОСОБА_1, на переконання Вищої ради правосуддя, свідчать про пряме нехтування професійними обов`язками судді, порочать звання судді та завдають шкоди авторитету судової влади.

37. Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, такі дії позивача свідчать про нехтування своїми професійними обов`язками, порочать звання судді, завдають шкоди авторитету судової влади та означають порушення позивачем присяги судді.

38. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон 1401-VIII, яким внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон №1798-VIII, що визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

39. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону 1401-VIII) в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

40. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП входить ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

41. Частиною другою статті 112 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

42. На підставі пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

43. Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

44. Таким чином, суддя звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, якщо до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ.


................
Перейти до повного тексту