ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 825/1312/16
адміністративне провадження № К/9901/23950/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Мацедонської В.Е.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної міграційної служби України
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року (головуючий суддя - Скалозуб Ю.О., судді: Падій В.В., Клопот С.Л.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.)
у справі № 825/1312/16
за позовом Громадянина Таджикистану ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України,
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В липні 2016 року Громадянина Таджикистану ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач, скаржник), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області (далі - третя особа, УДМС України в Чернігівській області), в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 284-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року, позов задоволено повністю.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 284-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що, згідно з показами всіх свідків, Партія ісламського визволення "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" ХТІ здійснює свою діяльність у більш ніж 50 країнах світу (практично у всіх країнах Близького Сходу, Європи, у Америці, Канаді, Австралії, країнах Центральної, Південної та Південно-Східної Азії). В даний час ХТІ заборонена в Німеччині, Росії, Узбекистані та деяких країнах Центральної Азії (Саудівська Аравія, Катар). Заборона діяльності в Німеччині пов`язана із позицією організації стосовно заперечення законності існування Ізраїлю і активною пропагандою цієї позиції. В країнах Центральної Азії вона заборонена як "екстремістська" за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами. Єдиною країною де ХТІ заборонена як "терористична організація" є Росія. Суди дійшли висновку, що діяльність ХТІ заборонена в Таджикистані внаслідок прийняття Верховним судом відповідного рішення в 2001 році, а в Російській Федерації організацію ХТІ визнано терористичною рішенням Верховного Суду РФ №ГКПИ 03-116 від 14.02.2003, можливість ознайомитися з яким була ускладнена протягом тривалого часу. Водночас інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, які суди вважають надійними та об`єктивними, не відносить діяльність ХТІ до терористичної та/або екстремістської. Суди підкреслили, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які відповідно до чинного національного законодавства віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність ХТІ на території України, а тому посилання відповідача на лист Департаменту захисту національної безпеки СБУ України від 02.12.2015 № 5/2/1-39576, суди визнали безпідставним. При цьому суди звернули увагу на те, що органи ДМС України не наділені повноваженнями щодо віднесення тієї чи іншої організації до терористичної чи екстремістської. Таким чином суди дійшли висновку, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності та у країні постійного проживання, на території якої останній перебував легально, він зазнавав переслідувань через своє активне членство у ХТІ. Оскільки загальна ситуація з правами людини в Таджикистані та Російській Федерації після залишення їх позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у ХТІ посилилась, суди вважали цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі його повернення до Росії та Таджикистану.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
21 серпня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що висновки судів щодо декларування "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" виключно мирних засобів роботи сереl мусульман спростовується інформацією СБУ, відповідно до якої зазначена організація причетна до спроби збройного перевороту в Йорданії та Єгипті, підготовки до замаху на життя йорданського короля, участі в збройних сутичках в Лівані. Крім того, судами залишено поза увагою, що діяльність вказаної партії заборонена у більш, ніж 20 країнах світу, які є переважно мусульманськими. Скаржник зауважує, що позивач, вступаючи до лав даної партії, усвідомлював, що її діяльність в країні громадянської належності та РФ заборонена та визнана терористичною, а отже, свідомо порушив норми чинного законодавства як Таджикистану, так і РФ. Тому, аналізуючи ідеологічні засади та основні форми діяльності зазначеної партії, як міжнародної ісламської політичної організації, скаржник стверджує, що вони суперечать цілям та принципам ООН, а позивач, як член цієї партії, відповідно до параграфу 2 статті 12 та параграфу 2 статті 17 Директиви підпадає під дію виключення з числа біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, як особа, яка підбурює до здійснення злочинів чи діянь, або іншим чином приймає в них участь. Окрім того, позивачем не надано жодного доказу, що після повернення до Таджикистану йому буде завдано серйозної шкоди, оскільки покарання за здійснений ним злочин за законодавством обох країн не передбачає смертної кари, а в РФ існує мораторій на її застосування, а також на територіях цих держав відсутні збройні конфлікти, що підтверджує відсутність елементу загальнопоширеного насильства. Скаржник також не погоджується з показаннями свідка ОСОБА_2 про порушення щодо позивача кримінальної справи у РФ, оскільки вказане спростовується листом Сектору Укрбюро Інтерполу про те, що позивач у міжнародному розшуку не значиться. Окрім того, відповідач зауважує, що зобов`язавши ДМС України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суди вийшли за межі своїх повноважень, оскільки вирішення цього питання є виключною компетенцією ДМС України, повноваження якої в цих правовідносинах є дискреційними.
Позивачем відзиву чи заперечення на дану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, мусульманин за віросповіданням (суніт). Місце народження - Республіка Таджикистан, місто Худжанд, є громадянином Таджикистану, за національністю - таджик, освіта протофесійно-технічна (водій, автослюсар), за сімейним станом - одружений, має дітей. Володіє таджицькою та російською мовами. В Російській Федерації позивач перебував з 2005 по 2015 рік.
Позивач є членом організації ХТІ з 2000 року. Позивач зазначає, що співробітники правоохоронних органів/спецслужб Російської Федерації намагались його заарештувати по підозрі у членстві політичної партії ХТІ, оскільки згідно рішення Верховного суду Російської Федерації від 14.02.2003 № ГКПИ 03-116, "Партія ісламського визволення" ("Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі") визнана териростичною, а її діяльність заборонена на території Російської Федерації.
Також, діяльність ХТІ заборонена в Республіці Таджикистан рішенням Верховного суду в 2001 році.
Позивач зазначає, що відвідував мирні релігійні зібрання та сповідував мусульманську релігію, але за користування фундаментальним правом - свобода віросповідання - гарантованим йому як національним законодавством Таджикистану та Росії, так і низкою міжнародних конвенцій, позивача на Батьківщині та в країні постійного проживання чекають ув`язнення, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, покарання чи навіть тортури.
Позивач є віруючим мусульманином, а тому, перебуваючи у Таджикистані та Росії постійно наражається на небезпеку з боку урядів цих країн, які вважають прояв релігійних переконань позивача екстремістськими діями.
З таких підстав, позивач нелегально прибув до України 09.11.2015.
Постановою Сумського районного суду Сумської області від 13.11.2015 у справі № 587/2768/15-а стосовно позивача прийнято рішення про його примусове видворення за межі території України, після чого останній був поміщений у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - Чернігівський ПТПІ), як громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 78).
19.11.2015 позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС України в Чернігівській області (а.с. 85-89).
23.11.2015 УДМС України в Чернігівській області на підставі частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) відносно позивача прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що заявник видає себе за іншу особу (а.с. 90).
26.11.2015 позивач вдруге звернувся за захистом в Україні до УДМС України в Чернігівській області (а.с. 72-77).
16.12.2015 УДМС України в Чернігівській області прийнято рішення № 166 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 11).
30.05.2016 відповідачем було прийняте рішення № 284-16 про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 182).
02.07.2016 позивач отримав повідомлення від 24.06.2016 № 107 про те, що стосовно нього прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстави відмови та у якому надано роз`яснення про порядок оскарження вказаного рішення (а.с. 180).
Не погодившись із рішенням органу міграційної служби ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Чернігівського окружного адміністративного суду про скасування вказаного рішення ДМС України.
Судом першої інстанції було допитано в якості свідків ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), який є головою Інформаційного офісу ХТІ в Україні та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) молодшого наукового співробітника Інституту Сходознавства НАН України, який є виконавчим директором Центру Близькосхідних Досліджень. Свідками було зазначено, що ХТІ - міжнародна ісламська політична партія, заснована у 1953 році, метою якої є відновлення ісламського способу життя шляхом встановлення держави Халіфат . Всі погляди, ідеї та методи партії побудовані виключно на Ісламі. ХТІ обмежив діяльність по відновленню Халіфату виключно у мусульманських країнах. За межами ісламського світу (в т.ч. в Росії та Україні) ХТІ веде просвітницьку діяльність по поширенню серед мусульман і немусульман ідей Ісламу. В Україні ХТІ не веде боротьби за владу і не працює над зміною державного устрою, рівно як і не зазіхає на територіальну цілісність, оскільки населення України у своїй більшості не є мусульманським. Тому ХТІ в Україні діє лише як релігійна організація вже на протязі 20 років, а не як політична партія.
З наданих в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ), який очолює громадську організацію "Правозахисний рух Криму" судом встановлено, що у зв`язку з анексією Російською Федерацією АР Крим, діяльність ХТІ стала переслідуватись спецслужбами Росії, не зважаючи на те, що ХТІ не є екстремістською організацією та не належить до терористичних організацій. Про взаємозв`язки ХТІ та Ісламської держави йому не відомо, оскільки між зазначеними організаціями є ідеологічні розбіжності. Наголосив, що діяльність ХТІ на території Криму до його анексії Російською Федерацією була легальною, підтвердженням чого є чисельні просвітницькі конференції, проводені організацією. Члени організації здійснювали публічну діяльність. Додатково зазначив, що член ХТІ ОСОБА_1 не є екстремістом та надав йому позитивну характеристику.
Судом допитано у якості свідка, ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 ), члена ХТІ, який відбув кримінальне покарання за членство в зазначеній організації у Російській Федерації. ОСОБА_7 повідомив суду, що в 2004 році судом Російської Федерації був засуджений на 8 років за членство в організації ХТІ. В ході слідства зазнавав катування, погроз. Після відбування покарання, у зв`язку з сповідуванням ісламу та побоюванням за власне життя був вимушений виїхати з території Російської Федерації в Україну до АРК Крим. Після анексії АРК Крим Росією виїхав до м. Львів, де на даний час очікує документів, що підтверджують його статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Наголосив, що ХТІ заперечує будь-яке застосування силових методів для досягнення своїх політичних цілей, а тому не є терористичною та не загрожує територіальній цілісності України.
Щодо фактів кримінального переслідування ОСОБА_1 та членів партії ХТІ в Російській Федерації, суди зазначили, що з наявних у справі письмових пояснень ОСОБА_2 судом встановлено, що ОСОБА_1 покинув Російську Федерацію через загрозу арешту у зв`язку з порушенням 12.10.2015 Управлінням ФСБ Москви і Московської області кримінальної справи № 221442, пов`язаної з діяльністю забороненої в Росії організації ХТІ.
За повідомленнями офіційних осіб та родичів затриманих, які звернулися в ПЦ "Меморіал", 19.10.2015 в рамках даної справи в ході спільної операції МВС та Управління ФСБ Москви і Московської області були затримані та взяті під варту 22 людини, що підозрюються у членстві ХТІ. Фактично всі вони уродженці Таджикістану та є громадянами Таджикістану. Всім підозрюваним було пред`явлено обвинувачення за ст.ст. 205.5 ч. 1 або 205.5 ч. 2 КК РФ.
В той же день в ході перевірок за різними адресами в Москві та Московській області були затримані більше ніж 70 уродженців Таджикистану, багато з яких були видворені на Батьківщину.
Всім підозрюваним були пред`явлені обвинувачення за ст. 205.5 ч. 1 або ст. 205.5 ч. 2 КК РФ (організація діяльності організації, що визнана терористичною або участь в діяльності такої організації). Дана стаття була внесена до КК РФ в листопаді 2013 року. По частині 1 даної статті передбачено покарання від 15 до 20 років позбавлення волі або по життєве ув`язнення, по частині 2 даної статті передбачено покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.