ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/18310/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Тарновецького П.Я..
відповідача - Яковенка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті - Компані",
на рішення Господарського міста Києва
(суддя - Сівакова В.В.)
від 09.07.2020,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Мартюк А.І., судді - Алданова С.О., Зубець Л.П.)
від 09.09.2020,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті - Компані"
до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"
про визнання договору недійсним,
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті - Компані" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору поруки № 4И11316И/П, укладеного 11.11.2016 між ТОВ "Фініті - Компані" і ПАТ (наразі АТ) "Комерційний банк "ПриватБанк".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016 укладений позивачем під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ст. 230 ЦК України.
Посилається на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ (наразі АТ) "Комерційний банк "Приватбанк", ініційованої Національним банком України (НБУ), увів в оману ТОВ "Фініті - Компані" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Стелс", ТОВ "ЦУМ", ТОВ "Мірігон", ТОВ "Інтерсплав") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016 та договорів поруки.
Також позивач зазначає, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав з відповідачем договори кредиту та поруки).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.
16.10.2020 ТОВ "Фініті - Компані" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами для скасування судових рішення зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не витребували докази, які містять банківську таємницю та знаходяться в розпорядженні відповідача та НБУ, про що позивач просив у клопотанні від 06.02.2020. Вважає, що відсутність витребуваних доказів позбавило можливості дослідити такі обставини: наявність чи відсутність обов`язку у відповідача надавати на розгляд Національного банку України протягом 5-ти робочих днів з дня отримання рішення план реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю на ринкових умовах шляхом переведення існуючих кредитів на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів, з визначенням чітких термінів погашення цих кредитів та оформлення додаткового забезпечення, для забезпечення досягнення позитивного значення капіталу банку з урахуванням вимог постанов № 260, № 103/БТ, № 351 та забезпечення його майбутньої життєздатності; причини ненадання відповідачем до суду плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю, наданого ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" для НБУ на виконання рішення правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016; наявність чи відсутність обов`язку ТОВ "ЦУМ", ТОВ "Мірігон", ТОВ "Стелс", ТОВ "Інтерсплав" зі сплати винагороди та обґрунтованість нарахування заборгованості, її розміру та дати виникнення. Стверджує про порушення судами норм процесуального права - ст. ст. 86, 236 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним згідно з ст. 230 ЦК України. Вважає, що судами були прийняті законні рішення, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. Просить залишити вказані судові рішення без змін з наведених у відзиві підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), встановивши наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, - залишити без задоволення з огляду на таке.
У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах.
Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
Як встановлено судами, між ПАТ (наразі АТ) "Комерційний банк "Приватбанк" (банк) та ТОВ "Фініті-Компані" (позичальник) було укладено кредитний договір № 4Ф16118Г, за яким позивачу було надано кредит в сумі 4 570 000 000,00 грн, а 11.11.2016 сторони підписали договори поруки, в тому числі і оспорюваний договір № 4И11316И/П.
Відповідно до п. 1 договору поруки № 4И11316И/П його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерсплав" (боржником) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4И11316И від 17.05.2011, № 4И12047И від 19.02.2012, № 4И12125И від 24.04.2012, № 4И13243И від 16.04.2013, № 4И14163И від 19.02.2014, № 4И15028И від 17.02.2015 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.
Позивач просить визнати спірний договір поруки недійсним з огляду на те, що він був вчинений під впливом введення в оману.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України (зокрема, рішення загальних зборів учасників ТОВ "Фініті-Компані", оформлене протоколом № 10-11/16 від 10.11.2016, кредитний договір № 4Ф16118Г, договір поруки № 4И11316И/П), місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачем не було доведено будь-якого погодження умов та пов`язаність обставин кредитування позивача, погашення ним, як поручителем, кредитної заборгованості "старих" боржників за рахунок отриманих в кредит коштів та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача (укладення договору поруки № 4И11316И/П відбулось не внаслідок отримання кредиту за кредитним договором № 4Ф16118Г). Спірний договір поруки не був укладений на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача чи для отримання прибутку від реалізації або набуття права власності на активи, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб. Натомість, укладення цього договору відбулось внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в силу ст. 627 ЦК України.
Оскільки позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно з ст. 230 ЦК України, суди відмовили у задоволенні позову.
Верховний Суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРТ СЕРВІС ПЛЮС", про визнання договору поруки № 4К12048И/П від 08.11.2016 недійсним згідно з ст. 230 ЦК України, залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.
Суд касаційної інстанції у справі № 910/18185/19 вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Отже, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом № 7/11/2016 від 07.11.2016, вирішено укласти з ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000,00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфелю банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4К12048И/П від 08.11.2016, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно з ст. 230 ЦК України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.