Постанова
Іменем України
07 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 757/31035/15-ц
провадження № 61-634св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позов обґрунтований тим, що сторони є рідними братом і сестрою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх рідна тітка ОСОБА_3 . Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
У 2011 році ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким своє майно заповіла ОСОБА_1
01 грудня 2014 року ОСОБА_3 склала новий заповіт, згідно з яким заповіла належне їй майно позивачу та відповідачу.
Вважає, що заповіт від 01 грудня 2014 року ОСОБА_3 склала під впливом насильства, обману, помилки або ж в момент його вчинення вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Позивачка просила суд визнати заповіт, складений ОСОБА_3, посвідчений 01 грудня 2014 року державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори м. Києва Прокопенко Н. Ф. (далі - державний нотаріус Прокопенко Н. Ф.) недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року позов задоволено. Визнано заповіт ОСОБА_3, посвідчений 01 грудня 2014 року державним нотаріусом Прокопенко Н. Ф. недійсним.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, заповіт від 01 грудня 2014 року складений під впливом насильства, обману, помилки.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Волошиним Р. Ф. задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 457,50 грн.
Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що 01 грудня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку ОСОБА_2 . Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 пояснили, що ОСОБА_3 та її племінник ОСОБА_2 тривалий час разом проживали, стосунки у них були хороші, тиску він на ОСОБА_3 не чинив. ОСОБА_3 сама пояснювала свідкам, що склала заповіт на племінника і на племінницю, що свідчить про її волевиявлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зазначала, що під час посвідчення заповіту 01 грудня 2014 року, який є розпорядженням тітки на випадок її смерті, не було дотримано таких вимог, як вільне волевиявлення учасника правочину ОСОБА_3 . На момент складання заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки вона хворіла низкою захворювань, які могли вплинути на розуміння нею своїх дій при складанні заповіту.
Вказала, що критично ставиться до показань свідків, оскільки вони викликають сумніви щодо їх правдивості та є неналежним доказом у справі.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_2, через представника ОСОБА_7, мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції з`ясував усі фактичні обставини справи, що мають значення для справи.
Позивачка надала неправдиву характеристику відповідачу, яка не відповідає дійсності, оскільки його судимості є погашеними і вказані обставини не можуть характеризувати стосунки відповідача та спадкодавця. Позивачка не надала відомостей про вчинення бійок та крадіжок відповідачем, тому такі її твердження є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами.
Рукописний текст ОСОБА_3 в оспорюваному заповіті не може свідчити про хворобливий стан спадкодавця чи відсутність волевиявлення особи під час складання заповіту.
Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідач постійно проживав зі спадкодавцем, допомагав їй по господарству, забезпечував її побутові потреби, що підтверджено показаннями свідків в суді першої інстанції.
Немає передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним, доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 84 років померла рідна тітка позивачки та відповідача ОСОБА_3 .
Після її смерті залишилось спадкове майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду заводу "Арсенал" 25 грудня 1993 року.
22 червня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Прокопенко Н. Ф., яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_1
01 грудня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Прокопенко Н. Ф., яким належну їй квартиру АДРЕСА_1, а також належні їй речі домашньої обстановки та вжитку заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках кожному.
Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з дослідженою судом копією медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3, наданої Комунальним некомерційним підприємством "Центром первинної медико-санітарної допомоги" Печерського району м. Києва ОСОБА_3 в період з 1998 року до 2015 року зверталась за медичною допомогою періодично до різних спеціалістів: терапевта, окуліста, пульмонолога, фізіотерапевта, хірурга, невролога, лора та інших. У записах лікарів за результатами обстеження ОСОБА_3 немає відомостей, які б вказували про наявність у неї захворювань, що впливають на її можливість розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до висновків Київського міського консультативно-діагностичного центру за 2010, 2012 роки, виписки стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні № 12 ОСОБА_3 за 2011 рік, виписки із медичної карти № 1420 щодо госпіталізації ОСОБА_3 10 грудня 2007 року до Київської міської клінічної лікарні № 17 ОСОБА_3 проходила в різні періоди обстеження, перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу бронхіту, запалення легень.
Згідно з довідкою про причину смерті від 17 березня 2015 року № 105 ОСОБА_3 померла у зв`язку з хронічною обструктивною хворобою легень.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).