Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 337/611/19
провадження № 61-2158св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
З 27 грудня 2003 року до 24 червня 2014 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, у період якого надав згоду відповідачу на реєстрацію у спірній квартирі.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжувала проживати у зазначеній квартирі до квітня 2015 року.
З квітня 2015 року відповідач у квартирі не мешкає, її майно відсутнє, оплату за житлово-комунальні послуги вона не здійснює.
Разом з тим, позивач зазначив про те, що будь-які підстави для її користування спірною квартирою відсутні, оскільки вона не є членом його родини, не є співвласником квартири, не пов`язана із ним спільним проживанням, між ними відсутні орендні відносини, а його згода на реєстрацію ОСОБА_2 відсутня.
Вказав, що сервітут відповідача є припиненим на підставі статті 406 ЦК України, тому на його вимогу як власника повинен бути припинений судом.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, відповідач ОСОБА_2 розірвала шлюб із позивачем, спільним побутом із позивачем не пов`язана, проживає за іншою адресою, чого не заперечує, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задоволено. Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 жовтня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про залишення позову без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено невикористання ОСОБА_2 сервітуту протягом трьох років підряд. Обставини, які мають істотне значення для припинення сервітуту, судом не встановлено, тому підстави для припинення сервітуту, визначені частиною другою статті 406 ЦК України відсутні. Доказів наявності у ОСОБА_2 іншого житла позивачем також не було надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на положеннях статей 64, 156 ЖК УРСР, статті 405 ЦК України, що суперечить практиці Верховного Суду України.
Наведені у постанові апеляційного суду посилання на норми міжнародного права є досить загальними та абстрактними по відношенню до цієї конкретної справи.
Скасовуючи рішення місцевого суду апеляційний суд навів власні висновки, які не просто звужують його права, а взагалі унеможливлюють його право щодо захисту належної йому приватної власності.
Висновки апеляційного суду про те, що позивачем не доведено невикористання ОСОБА_2 сервітуту протягом трьох років підряд не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не потребує доведення, у зв`язку з тим, що визнавалася сторонами під час розгляду справи № 337/5264/17-ц.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хортицького районного суду міста Запоріжжя.
14 лютого 2020 року справа № 337/611/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сердюк В. О. і зареєстрованим у реєстрі за № 1503.
27 грудня 2003 року сторони уклали шлюб, про що у Запорізькому міському відділі реєстрації актів громадського стану Запорізького обласного управління юстиції зроблено актовий запис за № 1949.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 10 червня 2014 року розірвано шлюб укладений між сторонами.
З 04 листопада 2003 року ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі.
Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 17 квітня 2018 року у справі № 337/5264/17 визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, у зв`язку з тим, що вона не користується спірною квартирою понад один рік без поважних причин.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 27 червня 2018 року у справі № 337/5264/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року, скасовано рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 17 квітня 2018 року та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Зазначене судове рішення мотивоване тим, що не проживання ОСОБА_2 разом із спільною неповнолітньою дитиною у спірній квартирі зумовлено, зокрема вчиненням зі сторони колишнього чоловіка дій щодо створенням незручних умов проживання для неї та дитини, вчиненням сварок та скандалів, наслідком яких були звернення останньої до правоохоронних органів, та спроби здачі спірної квартири іншим людям під час проживання у ній колишньої дружини разом із їх спільною дитиною. Зазначені дії створюють неприйнятну атмосферу для дитини та впливають на її психологічний розвиток, що стало підставою для залишення ОСОБА_2 разом із дитиною спірної квартири.
Також судами встановлено, що рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 12 лютого 2019 року у справі № 337/129/18 позов ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_1, третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визнання права користування квартирою та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення, задоволено. Усунуто ОСОБА_2, ОСОБА_4 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом їх вселення до квартири, та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні квартирою.
Зазначене судове рішення мотивоване тим, що з припиненням сімейних правовідносин із власником житлового приміщення, колишні члени його сім`ї не втрачають права користування ним. У цьому випадку якщо власник не згоден, щоб вибулі із його сім`ї особи безоплатно проживали у його житлі, на останніх може бути покладено тільки обов`язок сплачувати за користування приміщенням, та за комунальні послуги відповідно до тих же правил, що і наймач. Також судом встановлено, що відповідач чинить перешкоди у користуванні позивачем спірною квартирою. Оскільки позивач не втратила право користування зазначеною квартирою, тому відсутні потреби визнавати в судовому порядку за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, щочлени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.