Постанова
Іменем України
07 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 199/2754/17
провадження № 61-18143св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року у складі судді Скрипник О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 .
У передбачений законом шестимісячний строк позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини, проте в оформленні спадкових прав на вказаний житловий будинок позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього.
Крім позивача, спадкоємцем першої черги за законом є ще один рідний син ОСОБА_4 - ОСОБА_2, який спадщину фактично прийняв після смерті свого батька шляхом реєстрації в одному житловому будинку на час його смерті.
В 2017 році позивач звернувся до державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори з питанням оформлення своїх спадкових прав на житловий будинок та отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, з якої стало відомо, що 21 червня 2016 року державним реєстратором Куцевал В. А. було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за його братом ОСОБА_2 та 27 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Євчук І. Л. зареєстровано право власності на спірний житловий будинок за дружиною відповідача - ОСОБА_3 на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_2 .
Позивач вважав, що оформлення права власності на відповідача та укладення договору дарування спірного житлового будинку порушує право власності позивача на 1/2 його частину, а тому договір дарування має бути визнаний недійсним, оскільки житловий будинок є спадковим майном.
Зважаючи на викладене вище, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. 27 жовтня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 383; скасувати реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в поряду спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. 27 жовтня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 383; скасовано реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в поряду спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що спірний будинок є спадковим та належить спадкоємцям в рівних частках кожному.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
11 вересня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини справи та дослідили докази.
Заявник зазначає, що його батько не набув право власності на спірний житловий будинок, а тому і позивач не може його успадкувати.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, батько позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8).
У передбачений законом шестимісячний строк позивач звернувся до Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 1 а. с. 53).
08 квітня 2017 року позивач звернувся до Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_4 .
Проте постановою державного нотаріуса йому відмовлено у вчинені нотаріальної дії у зв`язку з тим, що реєстрацію права власності на зазначений житловий будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_1, проведено за іншою особою - ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. за реєстровим № 383 (т. 1 а. с. 12, 54).
Крім позивача, спадкоємцем першої черги за законом є ОСОБА_2, який спадщину фактично прийняв після смерті ОСОБА_4 шляхом реєстрації в одному житловому будинку на час смерті спадкодавця.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.