ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 грудня 2020 року м. Київ
справа № 569/14660/17 провадження № 61-25343св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 4 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Кучини Н. Г., та постанову апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2 без його згоди була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 . Як піднаймач квартири відповідач не оплачує житлово-комунальні послуги, не є членом сім`ї наймача, попередження від 27 червня 2016 року про негайне звільнення його житла відповідач не виконала. Крім того, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки відповідач безпідставно, не маючи жодного відношення до його житла, завдає нервових потрясінь і стресів, намагаючись знищити його морально, тому просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 4 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наймодавцем квартири АДРЕСА_1 є ТзОВ ЖЕО-ЖБК, матеріали справи не містять доказів укладення договору піднайму між позивачем та відповідачем з відповідною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації. За ОСОБА_2 на підставі рішення суду визнано право користування спірною квартирою, а відтак ставити питання про стягнення з неї коштів за користування наданими комунальними послугами мають право організації, які надають такі послуги, а не позивач. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, внаслідок систематичного невнесення плати за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги, є безпідставними. Позивачем не надано доказів як завдання йому моральної шкоди, так і причинно-наслідкового зв`язку між зазначеною шкодою та діями відповідача.
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 4 січня 2018 року - без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, в тому числі і в частині відмови у відшкодуванні на його користь моральної шкоди, погодився з висновками суду першої інстанції та вважав їх такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
4 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 4 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, відшкодувати на його користь моральну шкоду у сумі 100 000 грн.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року, що набрало законної сили, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 визнано недійсним.
На час вирішення справи спірна квартира повернута до житлового фонду територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради. Дані обставини визнані сторонами, а також встановлені рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Рівненська міська рада, ТзОВ "Рівнетеплоенерго", ПАТ "Рівнегаз", РОВКТВКГ "Рівнеоблводоканал", ПАТ "Рівнеобленерго", УЖКГ виконавчого комітету Рівненської міської ради, ЖКП "Сонячне", про встановлення порядку користування жилим приміщенням та поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг встановлено, що з 16 грудня 2003 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1, а з 6 серпня 2009 року за цією ж адресою зареєстровано ОСОБА_2 .
У відповідності до розпорядження Рівненського міського голови № 1837-р від 16 жовтня 2008 року "Про переоформлення договорів найму жилих приміщень" договір найму квартири укладено Рівненською міською радою і ОСОБА_1 після смерті основного квартиронаймача, його брата, ОСОБА_3 .
Згідно з рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 8 травня 2009 року, залишеним 29 липня 2009 року без змін апеляційним судом Рівненської області, ОСОБА_2 визнано членом сім`ї ОСОБА_3 і визнано за нею право користування вказаною квартирою та зобов`язано Службу громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб при УМВС України в Рівненській області зареєструвати ОСОБА_2 у квартирі.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 3 вересня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - спірною квартирою; рішення набрало законної сили.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили, встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, за яким: виділено ОСОБА_2 у користування житлову кімнату № 7 площею 9,8 кв.м, ОСОБА_1 - житлову кімнату № 6 площею 15,6 кв.м, виділено у спільне користування сторін житлову кімнату № 5 площею 22,6 кв.м, коридор № 1 площею 6,6 кв.м, коридор № 3 площею 4,5 кв.м, санітарний вузол № 4 площею 3,7 кв.м, кухню № 2 площею 4,9 кв.м, зобов`язано організації, що надають комунальні послуги, провести розподіл рахунків з наданих послуг між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з урахуванням встановленого порядку користування квартирою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду Рівненської області.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу найму та піднайму квартири АДРЕСА_1 .
Основним наймачем квартири, з яким укладено договір найму, є ОСОБА_1 .
В судовому засіданні позивачем не надано, а судом не здобуто доказів укладення договору піднайму між ОСОБА_1 (за згодою наймодавця, яким є ТзОВ ЖЕО-ЖБК) та ОСОБА_2 з відповідною його реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.
Правових підстав для застосування статей 95та 97 ЖК Української РСР, які регулюють плату за користування жилим приміщенням за договором піднайму та припинення договору піднайму, суди не встановили.
Суди виходили з ненадання доказів завдання йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між зазначеною шкодою та діями відповідача, протиправності яких не встановлено.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Між сторонами виник спір з приводу найму та піднайму квартири АДРЕСА_1 та права на відшкодування моральної шкоди. Ці правовідносини регулюються нормами ЖК Української РСР та ЦК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Пунктом першим статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.