1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 545/1603/16-а

адміністративне провадження № К/9901/22333/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 про скасування розпорядження, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області на постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року (головуючий суддя - Кіндяк І.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Яковенко М.М., судді - Лях О.П., Старосуд М.І.) у справі №545/1603/16-а, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року до Полтавського районного суду Полтавської області звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області про скасування Розпорядження голови Рунівщинської сільської ради №21 від 17.08.2015 про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 04 січня 2011 року його призначено на посаду спеціаліста-землевпорядника сільської ради у відповідності до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" з оформленням розпорядження голови Рунівщинської сільської ради №1 від 04.01.2011 року. Розпорядженням колишнього голови Рунівщинської сільської ради ОСОБА_2 №21 від 17.08.2015 його звільнено з посади спеціаліста-землевпорядника сільської ради з 17.08.2015, відповідно до ст. 147 КЗпП України. Своє звільнення позивач вважає незаконним, адже підстави для його звільнення не відповідають дійсним обставинам справи, порушення трудового законодавства він не вчиняв, крім того, вважає, що розпорядження прийнято не уповноваженою на те особою, в ньому не зазначено конкретну статтю та пункт КЗпП України, за якою проведено звільнення, отже Розпорядження є незаконним, а тому підлягає скасуванню.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2, про скасування Розпорядження голови Рунівщинської сільської ради ОСОБА_2 за № 21 від 17.08.2015 року, про звільнення, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області ОСОБА_2 за №21 від 17.08.2015 "Про звільнення землевпорядника сільської ради ОСОБА_1 ".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді спеціаліста-землевпорядника Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області з 18.08.2017 року.

Стягнуто з Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.08.2015 року по 24.07.2017 року з розрахунку середньоденної заробітної плати, в сумі 61617,32грн.

Стягнуто з Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області на користь Держави судовий збір в сумі 1167,37грн.

Стягнуто з Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення розміру заробітку за 1 (один) місяць.

Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному Розпорядженні про звільнення не зазначено причину звільнення, що є порушенням при прийнятті наказу (розпорядження) про звільнення. В порушення вимог чинного законодавства України ОСОБА_1 звільнено не 13.08.2015, а 17.08.2015. Крім того заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку нараховано та виплачено по 17.08.2015 включно, що підтверджується виданою Пенсійним фондом України Формою ОК-7 від 23.02.2017. Також судом встановлено, що відповідачем не тільки порушено порядок застосування дисциплінарних стягнень, так як відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен взяти від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, але взагалі стягнення не накладалося. Вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вказав, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу повинна бути стягнута за період з 18.08.2015 (так як 17.08.2015 - день звільнення є останнім робочим днем) по 24.07.2017, а тому позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку в частині стягнення за 17.08.2017 у розмірі 177,03 грн не підлягає задоволенню.

Також, суд першої інстанції врахував, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом з поважних причин, оскільки в період з 27.08.2015 по 29.08.2015 він перебував на амбулаторному лікуванні в Рунівщинській амбулаторії, з гіпертонічним кризом, згідно Листка непрацездатності Серія АГЦ № 149415 виданого 27.08.2015, в період з 31.08.2015 по 17.09.2015 перебував на стаціонарному лікуванні в Полтавській обласній клінічній лікарні ім. О.Ф. Мальцева. Окрім цього, позивачем 09.10.2015 подано до Полтавського районного суду Полтавської області позовну заяву в порядку цивільного судочинства, за якою ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 15.02.2016 провадження у справі було закрито. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 09.03.2016 у справі №545/2996/15-ц, апеляційну скаргу позивача відхилено, ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 15.02.2016 залишено без змін. Після цього позивачем було подано позовну заяву до Полтавського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 18 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернув позивачеві із роз`ясненням його права звернутися із вказаним позовом до місцевого загального суду як адміністративного в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням територіальної підсудності, визначеної ст. 19 КАС України.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 01 серпня 2017 року внесено виправлення описки до постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 24.07.2017 по справі № 545/1603/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2, про скасування Розпорядження голови Рунівщинської сільської ради ОСОБА_2 за № 21 від 17.08.2015 року, про звільнення, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, способом викладу 3-го абзацу резолютивної частини постанови в наступній редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста-землевпорядника Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області з 18.08.2015 року", замість помилково зазначеного: "Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста-землевпорядника Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області з 18.08.2017 року".

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2017 року виправлено описку в постанові Полтавського районного суду Полтавської області від 24.07.2017 у справі №545/1603/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2, про скасування Розпорядження голови Рунівщинської сільської ради ОСОБА_2 за №21 від 17.08.2015 року, про звільнення, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, способом викладу 4-го абзацу резолютивної частини постанови в наступній редакції:

"Стягнути з Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.08.2015 року по 24.07.2017 року з розрахунку середньоденної заробітної плати, в сумі 61 617,32 грн.",

замість помилково зазначеного:

" Стягнути з Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.08.2015 року по 24.07.2017 року з розрахунку середньоденної заробітної плати, в сумі 61 617,32 грн."

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області задоволено частково. Постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року по справі № 545/1603/16-а скасовано в частині стягнення з Рунівщянської сільської ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн. В іншій частині постанову суду залишено без змін.

Скасовуючи постанову суду першої інстанцій частково, апеляційний суд погодився з висновками стосовно незаконності звільнення позивача та наявності підстав для його поновлення на попередній посаді. Суд визнав безпідставними доводи сторони апелянта щодо невирішення питання стосовно заявленого відводу судді Кіндяк І.С. та вказав, що суд належним чином та у передбачений положеннями ст.ст. 27, 30, 31 КАС України порядок вирішив це питання, постановивши з цього питання ухвалу від 12.06.2017, жодних порушень з цього приводу з боку суду першої інстанції колегія суддів не знайшла. В той же час при вирішенні питання стосовно судових витрат на правову допомогу колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи квитанції не можна вважати належним документальним підтвердженням здійснених позивачем судових витрат у вигляді витрат, пов`язаних з оплатою допомоги адвоката, адже жодних обґрунтованих розрахунків розміру гонорару не надано, так саме на цих квитанціях взагалі відсутні печатки адвоката або колегії, в якій працює ця особа, відсутні будь-які інші реєстраційні документи оприбуткування цих коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

01 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області на постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого КАС України строку звернення до суду, адже позивач фактично був ознайомлений зі спірним у справі розпорядженням 17.08.2015, проте відмовився від підпису, а поставив свій підпис та висловив незгоду з ним вже 19.08.2015. Вважає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, адже позивач був відсутній на робочому місці з 09-00 год до 11-00 год та з 14-30 год до 17-00 год, тобто сумарно понад 3 години, що вказує на наявність підстав для звільнення позивача за прогул. Відповідач також не погоджується з ухвалою суду першої інстанції від 21.04.2017 про відмову у закритті провадження у справі стосовно ОСОБА_2, адже вказана особа не є суб`єктом владних повноважень. Вказує, що при стягненні на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами помилково не вказано, що цю суму необхідно визначити з урахуванням всіх податків та обов`язкових платежів.

Позивачем до Суду подано заперечення на касаційну скаргу, в обґрунтування яких останній вказує на безпідставність викладених в ній доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно запису в трудовій книжці 04.01.2011 за розпорядженням голови Рунівщинської сільської ради №1 від 04.01.2011 ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста-землевпорядника сільської ради, а також відповідно до ст.ст. 14, 15 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" ОСОБА_1 присвоєно 14 ранг державного службовця 7 категорії.

Розпорядженням голови Рунівщинської сільської ради №21 від 17.08.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста-землевпорядника сільської ради з 17.08.2015 року, відповідно до ст. 147 КЗпП України та зазначено, що відповідно ОСОБА_1 звільнити із займаної посади з 17.08.2015 року.

Судом першої інстанції було до питання в якості свідків гр. ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 .

Згідно показів всіх свідків, які були допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, позивач перебував на робочому місці з 08.00 год. до 09.00 год. та з 11.00 год. до 14.30 год., тобто свідки не підтвердили факту відсутності ОСОБА_1 на роботі 13.08.2015 року більше 3-х годин.

Також встановлено, що в оскаржуваному Розпорядженні про звільнення не зазначено взагалі причину звільнення, що є порушенням при прийнятті наказу (розпорядження) про звільнення.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також в день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи.

Статтею 147-1 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.


................
Перейти до повного тексту