ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Єленіної Ж. М, Кібенко О. Р., Пророка В. В. до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17, провадження № 12-15гс20
Історія справи
1. 18 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк», АТ «Імексбанк», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - ТОВ «Україна», відповідач) про:
- застосування наслідків недійсності договору про зміни № 3, укладеного 24 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» (далі - договір про зміни), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна»;
- застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Україна» (далі - договір про розірвання), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна».
2. Позов обґрунтовано тим, що ці правочини виявлено за наслідками перевірки на предмет нікчемності, проведеної відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» від 02 березня 2015 року № 66-в. Підставою їх нікчемності визначено пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема вказано, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором іпотеки, у той час як загальна заборгованість позичальника за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, складала 145 017 751,43 грн. З огляду на те, що недійсність (нікчемність) подібних правочинів встановлена законом, позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про зміни та договору про розірвання.
3. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що: 1) відбулась заміна забезпечення з предмета іпотеки 1 на предмет іпотеки 2, а не відмова позивача від майнової вимоги; 2) позивач 16 травня 2017 року звернув стягнення на замінений предмет забезпечення у позасудовому порядку, визнавши за собою право власності на нього; 3) за результатом звернення стягнення на предмет іпотеки 2 зобов`язання за кредитним договором припинились в силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», а тому ПАТ «Імексбанк» звернулося до господарського суду за фактом відсутності його порушених прав, адже на момент звернення з позовними вимогами статусом кредитора останній вже не володів.
5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, незважаючи на нікчемність договору про зміни та договору про розірвання, наслідки їх нікчемності не можуть бути застосовані через відсутність зобов`язань, які забезпечувалися зазначеними договорами. Враховуючи, що у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся із цим позовом, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
6. 17 грудня 2019 року ПАТ «Імексбанк» звернулося із касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Обгрунтувало тим, що суди не застосували до цих правовідносин пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у сукупності із частиною другою статті 215, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 236 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що, здійснивши у 2017 році позасудове звернення стягнення на будівлі ЦС «Чорноморець», ПАТ «Імексбанк» втратив право на звернення до суду з цим позовом, хоча підстави цих позовних вимог виникли раніше - у 2014 році. У цих правовідносинах мала місце саме відмова ПАТ «Імексбанк» від своїх майнових вимог, а не заміна предмета забезпечення. Заміна предмета іпотеки має оформлюватися відповідним договором про внесення змін до іпотечного договору, натомість відбулося розірвання одного іпотечного договору та укладення іншого, з іншим іпотекодавцем та іншим предметом іпотеки, який був окремим забезпеченням грошових вимог ТОВ «Галіот». Суди неправильно застосували приписи частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року), оскільки задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку на підставі цієї норми не передбачає автоматичного припинення основного зобов`язання, а лише вказує на недійсність вимог щодо його виконання в тій частині, яку погашено за рахунок предмета іпотеки. Тобто метою такого правового регулювання є захист інтересів іпотекодавця шляхом унеможливлення подвійного стягнення з нього заборгованості після позасудового врегулювання. ПАТ «Імексбанк» звертає увагу на те, що іпотечний договір 2 забезпечував виконання 41 кредитного договору, укладених з різними боржниками. Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку погашено заборгованість лише 4 позичальників, до числа яких ТОВ «Галіот» не входить. Ці обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 і повторному доказуванню не підлягають. Крім того, частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Однак апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою звіт про оцінку майна, виготовлений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, з якого вбачається, що вартість предмета іпотеки 2 складає лише 1 139 895 000 грн. Натомість ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, якою задоволено заяву ТОВ «Галіот» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням його зобов`язань за кредитним договором, та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у цій справі, якою вказану ухвалу залишено без змін, не є рішеннями суду, ухваленими за результатом розгляду справи по суті, а тому не можуть встановлювати преюдиційних фактів, які би звільняли сторони від доказування в інших судових справах.
7. Ухвалою від 25 лютого 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, щодо припинення зобов`язання боржника за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в силу приписів частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року).
8. У цих постановах сформовано висновок про те, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає спеціальні підстави припинення основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором. Отже, після завершення звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання основне зобов`язання припиняється (незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам), оскільки усі наступні вимоги щодо його виконання є недійсними.
9. Водночас згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки або застави шляхом визнання за кредитором права власності на нього кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого виду забезпечення. Недійсними в розумінні частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишились невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання цим боржником (постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18, від 19 червня 2019 року у справі № 904/9795/16, від 14 серпня 2019 року у справі № 904/4356/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17, від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17).
10. У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, якщо вартості набутого позикодавцем у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, кредитор за приписами статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», має право на стягнення (з боржника) суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.
11. У постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 643/12799/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив висновок, що частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, однак ця норма не передбачає припинення такого зобов`язання за вказаних обставин.
12. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду повинна була вирішити питання щодо правильного застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду
13. Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 листопада 2020 року задовольнила частково касаційну скаргу ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк»; змінила рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці судові рішення залишила без змін. Виходила з таких міркувань.
14. Суди попередніх інстанцій послались на відсутність порушення прав позивача, який на момент звернення з позовними вимогами вже не мав статусу кредитора за кредитним договором. Зокрема, зазначили, що є преюдиційними обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, стосовно погашення основного зобов`язання за кредитним договором внаслідок звернення стягнення позивачем на нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» у позасудовому порядку, оскільки наведені обставини встановлені у спорі між тими ж сторонами та з того ж предмету, що розглядається у межах цієї справи.
15. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів про те, що на момент звернення до суду з позовом права позивача не порушені. При цьому, указала на помилковість мотивування цього висновку у частині надання обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи.
16. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позов ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Галіот» про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2. На виконання цього рішення видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року.
17. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, цей наказ визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ «Імексбанк» застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ «Галіот» за вказаним кредитним договором припинились.
18. Отже, цими судовими рішеннями вирішено по суті спір між банком і позичальником. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому заборгованість відсутня і стягненню не підлягає. Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г. При цьому враховано, що спір між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Галіот» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором остаточно вирішений ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі.
19. Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду з цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
20. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Імексбанк» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації припинення іпотеки майна ТОВ «Україна», однак змінила мотивувальні частини цих рішень.
21. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила про неможливість розглядати у цій справі питання про відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі цієї справи.
Суть окремої думки
22. Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Вважаємо за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у цій справі.
Щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції від 19 жовтня 2016 року)
23. Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій указали на відсутність порушень прав позивача, оскільки він звернув стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку шляхом набуття на нього права власності, тому відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» зобов`язання боржника за кредитним договором, на забезпечення виконання якого з відповідачем було укладено іпотечний договір 1, припинились.
24. Скаржник заперечив проти цього, мотивуючи тим, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» не передбачає автоматичного припинення зобов`язання за кредитним договором у разі звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а вказує на недійсність вимог стосовно основного зобов`язання в тій частині, в якій останнє було погашено за рахунок предмета іпотеки.
25. Відповідно до частин першої - третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом с