Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 640/14837/14-к
провадження № 51-5970 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Вараниці В. М.,
захисника Остропільця В. Р.,
виправданого ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Фатєєва А. М., який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанцій, на вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1, у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013220000000290, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Харкові, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не працюючого, раніше не судимого
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2016 року ОСОБА_1 виправдано за ч. 4 ст. 368 КК (в редакції Закону № 222-VII від 18 квітня 2013 року) у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Згідно з вироком ОСОБА_1 виправдано у обвинуваченні, висунутому органом досудового розслідування у тому, що він як старший слідчий відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод СУ ГУМВС України в Харківській області, призначений відповідно до наказу № 162 о/с начальника ГУ МВС України в Харківській області на посаду, тобто як службова особа, яка займає відповідальне становище, отримав неправомірну вигоду для себе за виконання в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища.
10 липня 2013 року ОСОБА_1 внесено відомості за №12013220140000786 до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3, яке сталося 10 липня 2013 року біля будинку 28 по вул. Клочківській у м. Харкові, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_3
8 жовтня 2013 року близько 10.30 год. ОСОБА_2 за викликом слідчого ОСОБА_1 нібито для проведення слідчих дій прибув за місцем роботи останнього за адресою: м. Харків. вул. Маяковського, 6.22. У коридорі за вищевказаною адресою ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи намір на отримання неправомірної вигоди, запропонував ОСОБА_2 передати йому неправомірну вигоду у сумі 3000 доларів США за винесення постанови про закриття кримінального провадження №12013220140000786 за ч.2 ст.286 КК.
22 жовтня 2013 року близько 12.00 год. ОСОБА_1, реалізуючи раніше виниклий умисел направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_2 зустрівся з останнім біля будинку 26 по вул. Чернишевського у м. Харкові, де, продовжуючи свої протиправні дії, отримав від нього частину раніше обумовленої суми неправомірної вигоди у розмірі 1300 доларів США за винесення постанови про закриття кримінального провадження №12013220140000786 за ч.2 ст. 286 КК.
31 жовтня 2013 року близько 12.30 год. ОСОБА_1, продовжуючи свої протиправні дії, направлені на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_2, зустрівся з останнім в автомобілі "Мазда" - 626 держ. номер НОМЕР_1 біля будинку 22 по вул. Маяковського у м. Харкові, де отримав від нього останню частину раніше обумовленої суми неправомірної вигоди у розмірі 1700 доларів США за винесення постанови про закриття кримінального провадження №12013220140000786 за ч.2 ст. 286 КК, після чого злочинна діяльність ОСОБА_1 була припинена працівниками правоохоронних органів.
29 серпня 2019 року Харківський апеляційним судом вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор зазначає про порушення судом першої інстанції вимог ч. 5 ст. 364 КПК, у частині вирішення клопотання прокурора, заявленого під час судових дебатів, про дослідження у якості доказів ухвал апеляційного суду Харківської області про надання дозволу на проведення НСРД, та безпідставну відмову у дослідженні окремих доказів судом апеляційної інстанції.
На думку прокурора, висновки суду першої інстанції щодо недостатності доказів для підтвердження висунутого обвинувачення та порушення вимог КПК у частині отримання документів не у порядку, передбаченому КПК, порушення права обвинуваченого на захист, не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Прокурор вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції про порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК органом досудового розслідування.
На думку прокурора, судом першої інстанції не конкретизовано пункти та частини статей, якими він керувався при ухваленні виправдувального вироку.
Прокурор зазначає, що у порушення вимог ч. 4 ст. 374 КПК судом першої інстанції не прийнято рішення щодо речових доказів та документів, а також судових витрат.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Вараниця В. М. не підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її не задовольняти.
Виправданий ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вказав на законність та обґрунтованість судових рішень щодо нього та просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні захисник Остропілець В. Р. та виправданий ОСОБА_1 просили відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора та залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судових засіданнях доказів, висновок суду про відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним.
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2016 року ОСОБА_1 виправданий за ч.4 ст. 368 КК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, що відповідає п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК. Доводи прокурора щодо не конкретизації пунктів та частини статей, якими суд першої інстанції керувався при ухваленні виправдувального вироку, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у отриманні ним як службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за виконання в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої йому службового становища, було покладено дані протоколу про наслідки проведення негласної слідчої (розшукової) дії: контроль за вчиненням злочину - спеціального слідчого експерименту, протоколу огляду помітки та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів- грошових купюр з ксерокопіями грошових купюр, протоколів про наслідки проведення негласної слідчої /розшукової/ дії: ауді відеоконтроль особи, протоколів огляду місця події, висновку судової експертизи по дослідженню речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин, висновку експертизи засобів відео - звукозапису, висновку судово-технічної експертизи документів, протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), протоколу про наслідки проведення негласної слідчої /розшукової/ дії: ауді відеоконтроль особи, а також показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 .
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку на предмет належності та допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 в об`ємі пред`явленого обвинувачення, складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК. З цих підстав прокурор не оскаржував судові рішення судів попередніх інстанцій.
Висновок суду мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку, в тому числі, й на результатах перевірки доводів сторони захисту про недопустимість доказів сторони обвинувачення.
Доводи касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованого визнання судом недопустимими доказами даних висновку експертизи засобів відео - звукозапису № 143 від 19 лютого 2014 року, проведену на підставі аудіо відеоматеріалів, яку було покладено в основу його обвинувачення, є безпідставними з огляду на таке.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Вказане також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".