Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 708/813/17
провадження № 51- 4033 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Пашковської Ю. П, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 7 травня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2020 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015250290000309, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у с. Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 7 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Прийнято рішення щодо позовної заяви, процесуальних витрат та речових доказів.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за таких обставин.
Так, ОСОБА_1, будучи водієм пожежного автомобіля ДП "Чигиринське лісове господарство", 24 липня 2015 року о 10:10, керуючи автомобілем "УАЗ-3303", державний номерний знак НОМЕР_1, який належить вказаному підприємству, рухаючись по правій частині автодороги "Канів-Чигирин-Кременчук" зі сторони м. Чигирина Черкаської області у напрямку м. Черкаси, поблизу с. Суботів Чигиринського району Черкаської області, повертаючи ліворуч на ґрунтову лісову дорогу, в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, розпочав з`їзд на вказану лісову дорогу, внаслідок чого допустив зіткнення з мотоциклом "Ямаха", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався у попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
За результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження, а тому вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 7 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного злочину.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Пашковська Ю. П., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_1 ч. 2 ст. 286 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначенні обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог ст. 419 КПК доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, не дав обґрунтованих відповідей на них та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Тимченко М. М. подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вказав на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1 та просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Вараниця В. М. частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судових засіданнях доказів, висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, колегія суддів вважає правильним.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, органами досудового розслідування було покладено дані протоколів слідчих дій, висновків судово-медичної та судово автотехнічних експертиз, даними з компакт диску з відеозаписом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) від 24 липня 2015 року, а також покази потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 .
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку на предмет належності, допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Такий висновок суду достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку, в тому числі й на результатах перевірки доводів сторони захисту про недопустимість окремих доказів сторони обвинувачення.
Доводи касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованого визнання судом недопустимими доказами даних висновків судово автотехнічних експертиз № 4/42 від 27 квітня 2016 року та №8694 від 11 січня 2017 року, проведених на підставі даних протоколів слідчих дій за участю ОСОБА_1 , які було покладено в основу його обвинувачення, є безпідставними з огляду на таке.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.