Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 299/2937/16
провадження № 51-391 км 18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря
судового засідання Письменної Н. Д.,
прокурора Шевченко О.О.,
у режимі відеоконференції
захисника Киретів В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Закарпатської області Дем`янчука Івана Івановича на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 червня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мідяниця, Іршавського району, Закарпатської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз - вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2012 року за частиною 1 статті 129 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Згідно з вироком, ОСОБА_1, 08 серпня 2013 року близько 14:00 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в кухонній кімнаті будинку АДРЕСА_1, де також був присутній ОСОБА_2, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли в результаті сварки між ними під час розпивання спиртних напоїв, з метою умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, розуміючи, що здійснює посягання на здоров`я людини, передбачаючи, що наслідком його діяння буде спричинення тяжких тілесних ушкоджень, і бажаючи настання таких наслідків, умисно наніс ОСОБА_2 один удар лівою рукою по шиї з ліва, від якого ОСОБА_2 впав на підлогу, після чого за допомогою мотузки зв`язав йому руки позаду тулуба, та, не припиняючи своїх злочинних дій, умисно наніс йому не менше 20 ударів ногами в життєво важливі органи, а саме: в ділянку спини, грудної клітини та черевної порожнини, від яких потерпілий помер.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 червня 2020 року вирок суду першої інстанції змінено.
Постановлено вважати засудженим ОСОБА_1 за частиною 2 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. На підставі частини 5 статті 72 КК зарахувати ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 10 серпня 2013 року по 12 серпня 2013 року, з 15 серпня 2013 року по 14 липня 2015 року, з 29 березня 2016 року по 26 вересня 2017 року, з 14 листопада 2018 року по 11 червня 2020 року. В решті вирок залишити без зміни. Звільнити засудженого ОСОБА_1 з-під варти в залі суду у зв`язку з відбуттям покарання.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Дем`янчук І.І. не погоджується з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, вимагає їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій, які призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
В обґрунтування зазначеної позиції прокурор посилається, зокрема, на порушення, допущені судом першої інстанції при перекваліфікації діяння ОСОБА_1 з пункту 13 частини 2 статті 115 КК (за обвинувальним актом) на частину 2 статті 121 КК, адже зазначене судове рішення не відповідає, на його думку, правовому висновку, викладеному у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 січня 2015 року щодо розмежування умисного вбивства (вчиненого з непрямим умислом) від умисного тілесного ушкодження, що спричинило смерть. Мотивувальна частина оскарженого судового рішення протирічить й роз`ясненням, що містяться в пунктах 22, 26 абзацу 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров`я особи" №2 від 07 лютого 2003 року.
Крім того, на думку прокурора, судом першої інстанції не виконано вказівок суду касаційної інстанції, зазначених у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, якою було скасовано попередні судові рішення щодо ОСОБА_1, зокрема, з метою перевірки кваліфікації злочину, інкримінованого ОСОБА_1 .
Порушення, допущені судом апеляційної інстанції, прокурор убачає, зокрема, у тому, що відмовляючи у задоволенні заявленого клопотання про повторне дослідження ряду доказів, суд послався на те, що повторне їх дослідження має на меті не доведення певних обставин події кримінального правопорушення, а спростування висновків суду першої інстанції щодо оцінки таких. Крім того, апеляційний суд не перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, не надав їм оцінку, не навів висновків щодо співставлення доказів з ознаками об`єктивної та суб`єктивної сторін інкримінованого злочину, чим порушив вимоги закону щодо вмотивованості судового рішення, передбачені частиною 4 статті 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні частково підтримала вимоги касаційної скарги, зазначила, що судом апеляційної інстанції не надано відповідей на доводи прокурора, зазначені в апеляційній скарзі, а посилання на наявність у діях ОСОБА_1 непрямого умислу суд взагалі залишив поза увагою.
Учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від інших учасників не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з положеннями статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.