Постанова
Іменем України
07 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 562/913/19
провадження № 61-22344св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2019 року у складі судді Мичка І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання особи такою,що втратила право на користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником будинку, в якому зареєстрований її син ОСОБА_2, а в зв`язку з тим, що він не проживає у цьому будинку, у неї виникають проблеми з оплатою комунальних послуг, зокрема, щодо оформлення субсидії.
Таким чином, просила усунути перешкоди у користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що достовірних та переконливих доказів на підтвердження того, що відповідач без поважних підстав не проживає за адресою реєстрації з 2008 року не надано. Апеляційний суд виходив з того, що акти про непроживання особи за місцем реєстрації, які долучені до позовної заяви, датовані 28 січня 2019 року та 18 лютого 2019 року, а тому не можуть слугувати підтвердженням факту непроживання відповідача протягом зазначеного позивачем періоду. Судом також взято до уваги, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з поважних причин, оскільки перебуває у цивільному шлюбі, проживає з дитиною та дружиною, яка здійснює догляд за пристарілою матір`ю.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач тривалий час не проживає у спірному будинку та відмовляється знятися з реєстрації. Вказане перешкоджає позивачу оформити субсидію на сплату комунальних послуг.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У березні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає. Що з дитинства проживав у спірному будинку, іншого житла не має. Вказує, що позивач отримала субсидію на оплату комунальних послуг з листопада 2019 року по квітень 2020 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва на нерухоме майно від 17 лютого 2004 року.
У вказаному будинку, окрім неї, також зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується відміткою у його паспорті, а також відповіддю на запит Головного управлінню Державної міграційної служби України в Рівненській області.
На підтвердження того, що відповідач не проживає у будинку з 2008 року позивач в якості доказів подала акти про непроживання особи за місцем реєстрації від 28 січня 2019 року та 18 лютого 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.