Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 528/807/18-ц
провадження № 61-1243св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,
треті особи: Сербинівська сільська рада Гребінківського району Полтавської області, Селянське фермерське господарство "Україна",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), треті особи: Сербинівська сільська рада Гребінківського району Полтавської області (далі - Сербинівська сільська рада), Селянське фермерське господарство "Україна" (далі - СФГ "Україна"), про визнання відмови щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки незаконною, зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у період із 01 лютого 1993 року до 30 січня 1998 року він був членом Колективного сільськогосподарського підприємства "Світанок" (далі - КСП "Світанок") у с. Сербинівка Гребінківського району Полтавської області. У 1996 році землі КСП "Світанок" розпайовані, а тому він як член колгоспу набув право на земельну частку (пай) КСП "Світанок", середній розмір якої становить 4, 97 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Проте на час розпаювання земель КСП "Світанок" у список осіб, які мають право на земельну частку (пай), він з невідомих причин не внесений.Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року у справі № 528/61/17 встановлено факт його членства у КСП "Світанок" с. Сербинівка Гребінківського району Полтавської області у період із 01 лютого 1993 року до 30 січня 1998 року. Визнано за ним право на земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю), площею 4, 97 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) члена КСП "Світанок" с. Сербинівка Гребінківського району Полтавської області, що розташована на території Сербинівської сільської ради, за рахунок земель запасу.
Після набрання зазначеним рішенням суду законної сили він звернувся до відповідача із заявою від 19 червня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4, 97 га, згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради. До зазначеної заяви долучив копію рішення суду, відомості своїх паспортних даних, рішення Сербинівської сільської ради про надання пропозиції на надання земельної ділянки за межами населених пунктів від 04 травня 2017 року, план-схему (викопіювання) пропонованої земельної ділянки. Згадану заяву з додатками він відправив через відділення поштового зв`язку цінним листом із описом та повідомленням про вручення. Згідно з картою повідомлення про вручення, яка повернулася на його адресу, відповідач отримав лист 23 червня 2017 року. Не дочекавшись відповіді від відповідача, він повторно 05 грудня 2017 року звернувся із аналогічною заявою та додатками. Відповідач отримав лист 11 грудня 2017 року. Втім, відповіді на своє письмове звернення він так і не отримав.
У лютому 2018 року він особисто відвідав ГУ Держгеокадастру у Полтавській області. На його звернення на особистому прийомі він отримав письмову відповідь від 05 січня 2018 року, в якій зазначено про те, що він повинен уточнити своє клопотання відповідно до рішення Гребінківського районного суду Полтавської області. Із метою виконання вимог цього листа 27 лютого 2018 року він подав до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заяву з додатками, у якій враховані роз`яснення органу державної влади.
У березні 2018 року з особистого прийому він отримав відповідь від 05 березня 2018 року про відмову у задоволенні його заяви, оскільки відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 08 лютого 2018 року № 115 земельна ділянка, на яку він претендував, включена до переліку земельних ділянок, право оренди яких виставляється на торгах у формі аукціону. Втім, відповідь ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не містить висновків про задоволення клопотання та є перешкодою для реалізації його прав на отримання земельної ділянки у власність.
Позивач просиввизнати незаконною відмову ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у листі від 05 березня 2018 року, вих. № 2194/0/26-18, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4, 97 га в умовних кадастрових гектарах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради, що знаходиться за межами населених пунктів Сербинівської сільської ради і які прилягають до земель колективної власності колишнього КСП "Світанок"; зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4, 97 га в умовних кадастрових гектарах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради, що знаходиться за межами населених пунктів Сербинівської сільської ради і які прилягають до земель колективної власності колишнього КСП "Світанок".
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні. Вважав, що договір оренди землі між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та СФГ "Україна" містить всі істотні умови та укладений відповідно до вимог чинного законодавства. Відмова надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою є законною, оскільки земельна ділянка, яку він бажає отримати відповідно до поданого ним викопіювання, знаходиться в оренді СФГ "Україна".
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконною відмову ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у листі від 05 березня 2018 року, вих. № 2194/0/26-18, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4, 97 га в умовних кадастрових гектарах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради, що знаходиться за межами населених пунктів Сербинівської сільської ради і які прилягають до земель колективної власності колишнього КСП "Світанок". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відмова ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 ЗК України.
Відповідно до вимог статті 118 ЗК України ГУ Держгеокадастру у Полтавській області має ухвалити рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або постановити мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 ЗК України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17. Вимоги про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можуть бути задоволені з огляду на те, що відповідно до правил правозастосування, практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області задоволено частково. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2019 року скасовано, постановлено нове рішення. Провадження у цивільній справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернення з адміністративним позовом до суду адміністративної юрисдикції. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У своїх висновках апеляційний суд зазначив, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Проте, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Питання, що пов`язане з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття. Правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.
ГУ Держгеокадастру у Полтавській області під час ухвалення оскаржуваного рішення про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювало владні управлінські функції, оскільки у цих правовідносинах орган центральної виконавчої влади реалізовував свої контрольні функції у сфері регулювання земельних відносин, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у подібних справах, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 та від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2 .
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2020 року, ОСОБА_1 просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2019 рокута залишити в силі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2019 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що апеляційним судом не враховано, що 24 квітня 2018 року він уже звертався до Полтавського окружного адміністративного суду Полтавської області з позовом до ГУ Держгеокадастру про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними, зобов`язання вчинити певну дію. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року провадження у адміністративній справі № 816/1352/18 закрито та роз`яснено право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства. В описовій частині ухвали про закриття провадження взято до уваги правову позицію Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладену, зокрема у постанові від 13 липня 2016 року у справі № 813/3482/14.
Крім того, згідно з мотивувальною частиною ухвали Полтавського окружного адміністративного суду на момент розгляду адміністративної справи № 816/1352/18 земельна ділянка, на яку він претендує, передана у користування СФГ "Україна" відповідно до договору оренди землі від 18 травня 2018 року.
Таким чином, вирішення спору не відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Натомість така справа має розглядатися місцевим загальним судом у порядку, що визначений ЦПК України. Формальний висновок апеляційного суду про те, що ця справа не підсудна суду загальної юрисдикції і повинна розглядатися судом адміністративного судочинства, є неправильним, таким, що суперечить нормам процесуального права щодо підсудності спору. Разом з тим, безпідставне скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції призвело до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року (далі - Закон № 460-IX), касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, яка переглядається, подана у січні 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 червня 2017 року та 05 грудня 2017 року ОСОБА_1 звертався до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4, 97 в умовних кадастрових гектарах, згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради. До заяви ОСОБА_1 долучив копію рішення суду, відомості своїх паспортних даних, рішення Сербинівської сільської ради про надання пропозиції на надання земельної ділянки за межами населених пунктів від 04 травня 2017 року, план-схему (викопіювання) пропонованої земельної ділянки.
ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надано ОСОБА_1 відповідь від 05 січня 2018 року № 121/0/226, якою йому роз`яснено, що з метою вирішення питання, порушеного у його клопотанні, необхідно зазначити відповідно до рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року умовні кадастрові гектари. Крім того, відповідно до зазначеного рішення суду за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) та не вирішено питання про права та обов`язки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.
ОСОБА_1 27 лютого 2018 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про відведення земельної ділянки з урахуванням відомостей, викладених у листі-відповіді ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 05 січня 2018 року № 121/0/26-18.
ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надано позивачу відповідь від 05 березня 2018 року № 2194/0/26-18, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його клопотання з огляду на те, що відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 08 лютого 2018 року № 115 земельна ділянка, на яку він претендує, включена до переліку земельних ділянок, право оренди яких виставляється на торгах у формі аукціону.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Перевіряючи обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність між сторонами у справі публічно-правових відносин, Верховний Суд зазначає таке.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм процесуального права, що регулюють порядок розгляду справи цієї категорії.
Щодо порушення права особи на суд
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір необхідно вирішувати за правилами іншого судочинства; по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
ОСОБА_1 24 квітня 2018 року звертався до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа - Сербинівська сільська рада, в якій просив: визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, викладену у листі від 05 березня 2018 року за вих. № 2194/0/26-18, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4, 97 га в умовних кадастрових гектарах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради, що знаходяться за межами населених пунктів Сербинівської сільської ради і які прилягають до земель колективної власності колишнього КСП "Світанок"; зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4, 97 га в умовних кадастрових гектарах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради, що знаходяться за межами населених пунктів Сербинівської сільської ради і які прилягають до земель колективної власності колишнього КСП "Світанок".
Тобто вимоги адміністративного позову у справі № 816/1352/18 є аналогічними вимогам, заявленим у цій справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року у справі адміністративної юрисдикції № 816/1352/18 провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачеві право на звернення з цим позовом до суду у порядку цивільного судочинства та про те, що повторне звернення до адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду обґрунтована тим, що на час розгляду та вирішення адміністративної справи земельна ділянка, щодо якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4, 97 га в умовних кадастрових гектарах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року із земель запасу Сербинівської сільської ради, що знаходяться за межами населених пунктів Сербинівської сільської ради, входить в уже сформовану земельну ділянку, площею 34, 0273 га, кадастровий номер 5320884200:00:004:0501, та право оренди на яку реалізовано на земельних торгах у формі аукціону 18 травня 2018 року, а саме: між орендодавцем
(ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) та орендарем (СФГ "Україна") укладений договір оренди землі, за змістом якого орендодавець передає в оренду строком на 7 років земельну ділянку, загальною площею 34, 0273 га, кадастровий номер 5320884200:00:004:0501, розмір орендної плати складає 612 916, 92 грн на рік. Таким чином, на момент розгляду адміністративної справи земельна ділянка, на яку претендує позивач, передана у користування СФГ "Україна" відповідно до договору оренди землі від 18 травня 2018 року, а отже, вирішення цього спору не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, така справа має розглядатися місцевим загальним судом у порядку, що визначений ЦПК України.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Гребінківського районного суду Полтавської області з аналогічним позовом у порядку цивільного судочинства.
Проте, суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, закрив провадження у справі, яка переглядається, у зв`язку з тим, що ця справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
У цьому пункті закріплене "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами
(§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки справу необхідно було розглядати по суті спору, не вирішуючи питання його юрисдикційності, оскільки Полтавський апеляційний суд, перш за все, повинен був забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд, з огляду на те, що Полтавський окружний адміністративний суд вже вирішив питання юрисдикції цього спору; отже, у світлі Конвенції, особа не може стати заручником зміни процесуального законодавства чи судової практики та протягом декількох років не отримувати доступ до правосуддя і можливість реалізувати належне право на судовий розгляд його справи.
Щодо юрисдикції суду
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що спір у цій справі не пов`язаний з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та є цивільно-правовим за своєю правовою природою, на вирішення якого поширюється юрисдикція загальних судів.