Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 206/6702/17
провадження № 61-4890св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, Покровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року у складі судді Румянцева О. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2019 рокуу складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Варенко О. П., Свистунова О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у якому просила визнати договір купівлі-продажу житлового будинку від 25 квітня 2017 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений і зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською О. Г. за № 437, недійсним; визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 квітня 2017 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений і зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською О. Г. за № 440, недійсним; припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0, 0886 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006; припинити право власності ОСОБА_3 на квартири АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 01 вересня 2017 року щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартири АДРЕСА_1 ; визнати право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006, загальною площею 0, 0886 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за позивачем.
На обґрунтування позову посилалася на те, що вона є власницею житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006. У листопаді 2017 року позивачу стало відомо, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська її позбавлено права власності на житловий будинок та земельну ділянку і визнано право власності на житловий будинок за відповідачем ОСОБА_2 01 грудня 2017 року за заявою представника позивача про перегляд заочного рішення це рішення скасовано.
25 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідач ОСОБА_2 продав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006 ОСОБА_3 .
Відповідачі перешкоджають позивачу у доступі до належного їй будинку, хоча у ньому зберігаються її речі.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2019 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 квітня 2017 року житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., зареєстрований у реєстрі за № 437. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 квітня 2017 року земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 0886 га, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., зареєстрований в реєстрі за № 440. Припинено право власності ОСОБА_3 на зазначену нерухомість. Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1343902912101). Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1343926412101). Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0, 0886 га, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну нерухомість на підставі заочного рішення, яке було скасоване, тому він не мав права розпоряджатися зазначеним майном, що, в свою чергу, тягне за собою недійсність договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 25 квітня 2017 року. Скасовуючи державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції керувався тим, що вона була здійснена на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року, яке скасовано, отже державна реєстрація підлягає скасуванню. Захищаючи свої права та інтереси, ОСОБА_1 обрала спосіб захисту, який не суперечить Конституції України, оскільки іншого порядку вирішення спору законом не передбачено.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_3 , не погодившись із судовими рішеннями, у березні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме, враховуючи те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, тому спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню шляхом пред`явлення віндикаційного позову за правилами статті 388 ЦК України. Моментом вчинення оскаржуваних правочинів є 25 квітня 2017 року, заочне рішення скасоване тільки 01 грудня 2017 року, а тому у момент вчинення правочинів ОСОБА_2 мав необхідні правомочності на відчуження нерухомого майна. Оспорювані позивачем договори купівлі-продажу від 25 квітня 2017 року повною мірою відповідають вимогам чинного цивільного законодавства, оскільки вони укладені відповідно до волевиявлення їх сторін та спрямовані на настання реальних наслідків для його сторін.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 жовтня 2002 року позивачем за договором купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями та побутовими спорудами придбано житловий будинок з господарчими будівлями та побутовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
24 січня 2003 року позивачем отримано реєстраційне посвідчення, відповідно до якого домоволодіння, розташоване у АДРЕСА_1, зареєстроване за нею на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2002 року № 6669.
У лютому 2003 року будинок знесено та побудовано новий з відповідним дозволом згідно із рішенням виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 18 квітня 2003 року № 164.
Навесні 2003 року у позивача з ОСОБА_4 - колишнім її чоловіком - стосунки погіршилися та 25 червня 2003 року шлюб між ними розірвано, що підтверджується відповідним свідоцтвом про розірвання шлюбу.
27 грудня 2003 року позивач одружилася із ОСОБА_2, він переїхав до її будинку. У 2004 році вони додатково за власні кошти побудували ганок, навіс, басейн, вуличні сходи, доріжки й майданчики та підпірні стінки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_5
01 грудня 2008 року позивач шляхом приватизації набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006, загальною площею 0, 0886 га, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_1 .
30 серпня 2010 року позивач офіційно зареєструвала своє проживання та проживання малолітньої дочки у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .
У листопаді 2009 року позивачем замовлено проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж домоволодіння та 30 листопада 2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.
12 травня 2014 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
25 січня 2016 року позивач зареєструвала своє право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, про що отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 52006040.
У листопаді 2017 року позивачу стало відомо, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року, додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року її позбавлено права власності на житловий будинок та земельну ділянку і визнано право власності на зазначене майно за ОСОБА_2
01 грудня 2017 року за заявою представника позивача про перегляд заочного рішення, зазначене заочне рішення скасовано.
16 березня 2017 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006, що знаходиться під житловим будинком та господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
25 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 продав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:463:0006, ОСОБА_3 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.