Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 286/2487/17
провадження № 61-15520св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Овруцька державна нотаріальна контора Житомирської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Народицького районного суду Житомирської області від 10 квітня 2019 року у складі судді Дубовик П. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів:
Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, Овруцької державної нотаріальної контори Житомирської області про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва
і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (далі - земельна ділянка), яку успадкувала після смерті діда ОСОБА_5
і яка належала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної власності.
Водночас, у свідоцтвах про право на спадщину за заповітом, виданих відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, нотаріусом зазначено, що останні успадкували після смерті ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0150 га
на АДРЕСА_1 без зазначення
у свідоцтвах про те, що ця земельна ділянка належала ОСОБА_5
та ОСОБА_6 на праві спільної власності.
У подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужили отримане у спадок нерухоме майно, в тому числі вказану земельну ділянку, ОСОБА_2 і рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2008 року за ним визнано право власності на це майно, у тому числі і спірну земельну ділянку.
Посилаючись на помилку нотаріуса при видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом, з метою захисту свого майнового права, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом
від 20 липня 2007 року серії ВЕТ № 269715, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_7, зареєстроване в реєстрі за № 1-1225, та свідоцтво про право на спадщину
за заповітом від 20 липня 2007 року серії ВЕТ № 269718 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_4, зареєстроване в реєстрі
за № 1-1234, щодо спадкування земельної ділянки площею 0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1, яка належала померлому ОСОБА_6
на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії
ЖТ № 155847, виданого Овруцькою районною державною адміністрацією Житомирської області 16 квітня 2004 року на підставі рішення від 24 грудня
1997 року № 407 та рішення Овруцької міської ради від 30 вересня 1997 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010421700311. Також просила стягнути з відповідачів на її користь судові витрати та витрати на правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 10 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2007 року серії ВЕТ № 269715, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_3, та свідоцтво
від 20 липня 2007 року серії ВЕТ № 269718, видане Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області на ім`я ОСОБА_4 в частині визначення часток останніх щодо спадкування земельної ділянки площею
0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовну заяву в повному обсязі, суд першої інстанції виходив
з того, що нотаріус при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_6, який померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, допустив помилку при оформленні свідоцтв про право на спадщину на ім`я його спадкоємців: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, неправильно визначивши обсяг спадкового майна і розмір земельної ділянки, яка належить їм у порядку спадкування.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2019 року рішення Народицького районного суду Житомирської області від 10 квітня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,
що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене
з дотриманням норм матеріального і процесуального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2019 року, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить судові рішення скасувати й передати справу на нового розгляду до суду першої інстанції або ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування касаційної скарги вказує, що справа розглянута судами
з порушенням правил територіальної підсудності, у відсутність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які не були повідомлені належним чином, оскільки перебувають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, позовна заява ОСОБА_1 за змістом не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви, оскільки в ній зазначені неправильні адреси сторін, а до самої позовної заяви не додано судового рішення, на підставі якого він отримав право власності на спірну земельну ділянку.
ОСОБА_2 посилається на неспростування презумпції правомірності набуття ним права власності на земельну ділянку, а також на пропуск
ОСОБА_1 строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, адже остання з 2009 року була обізнана про наявність судового рішення,
на підставі якого він став власником спірної земельної ділянки, а звернулась
до суду майже через 10 років після цього. Про обізнаність позивача щодо часу реєстрації за ним права власності на спірну земельну ділянку у 2008 року,
а відтак і пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності, свідчить, крім іншого, лист Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 5 листопада 2015 року, надісланий на запит ОСОБА_1 від 5 жовтня 2015 року, в якому її повідомлено про власника земельної ділянки
на АДРЕСА_1, з кадастровим номером 1824210100:01:012:0031.
Заявником також подано клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного суду з підстав порушення правил територіальної юрисдикції.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Інші учасники судового процесу не скористались своїм процесуальним правом, відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надіслали.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, матеріали стягнення витребувано
з Народицького районного суду Житомирської області цивільну справу
№ 286/2487/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що на підставі державного акта про право власності
на земельну ділянкувід 02 листопада 2005 року серії ЖТ № 155846 ОСОБА_5 належало 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га за адресою: АДРЕСА_2 . Державний акт містить інформацію, що співвласником цієї ж земельної ділянки є ОСОБА_6, адреса співвласника: АДРЕСА_3, частка у спільній власності - 1/2.
На підставі державного акта про право власності на земельну ділянку
від 16 квітня 2004 року серії ЖТ № 155847 ОСОБА_6 був власником 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га за адресою: АДРЕСА_3 . У державному акті зазначено,
що співвласником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_5, адреса співвласника: АДРЕСА_2, частка у спільній власності - 1/2.
22 червня 2006 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право
на спадщину за заповітом, який зареєстровано в реєстрі за № 2-786, за яким
до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_5 увійшла 1/2 частина земельної ділянки площею 0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031.
27 квітня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності
на земельну ділянку серії ЯИ №103549, відповідно до якого вона є власником 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0150 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку
АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1824210100:01:012:0031.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВЕТ № 269715, виданого Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області 20 липня 2007 року на ім`я ОСОБА_3, та згідно зі свідоцтвом про право
на спадщину за заповітом серії ВЕТ № 269718, виданого Овруцькою державною нотаріальною конторою Житомирської області 20 липня 2007 року на ім`я ОСОБА_4, до спадкового майна після смерті ОСОБА_6 увійшла спірна земельна ділянка, яка належала померлому ОСОБА_6 .
У свідоцтві про право на спадщину нотаріусом не вказано що земельна ділянка площею 0,0150 га для будівництва та обслуговування житлового будинку
АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1824210100:01:012:0031 перебуває у спільній частковій власності, та вказано,
що спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належить по 1/2 частині цієї земельної ділянки.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужили ОСОБА_2 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною неї господарських будівель і споруд та земельними ділянками площами 0,0150 га, 0,0123 га, 0,0247 га для будівництва та обслуговування вказаної частини житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня
2008 року у справі № 2-1875/08 за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на майно визнано неналежно оформлений договір купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1
з відповідними до неї господарськими будівлями і спорудами та земельними ділянками площами: 0,0150 га, 0,0123 га, та 0,0247 га для будівництва
та обслуговування вказаної частини житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), укладений між ОСОБА_2
та ОСОБА_3, ОСОБА_4, дійсним.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями і спорудами, визнано за ОСОБА_2 право власності
на земельні ділянки площами: 0,0150 га, 0,0123 га, 0,0247 га для будівництва
та обслуговування 1/4 частини житлового будинку
АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями
і спорудами.
На підставі вказаного рішення суду 18 квітня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначене вище нерухоме майно, в тому числі й на спірну на земельну ділянку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,
що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційну скаргу подано до суду у серпні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.