Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 522/18181/19
провадження № 61-7547св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Порто-Франко", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР", Товариство з обмеженою відповідальністю "Професіонал",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі судді Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Порто-Франко", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР"
(далі - ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Професіонал" про визнання недійсними електронних торгів (аукціону) з реалізації нерухомого майна.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року відкрито провадження у справі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою в частині недотримання судом правил підсудності ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" 03 грудня 2019 року подало апеляційну скаргу.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" залишено без руху.
На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції заявник 07 лютого 2020 року надав квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року повернуто до Приморського районного суду м. Одеси для виконання вимог, передбачених підпунктом 15.11 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що Законом України
"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, внесені зміни до частини першої статті 353 ЦПК України, а саме виключено пункт 8 (ухвала про відкриття провадження в частині підсудності). Частиною другою статті 352 ЦПК України (в редакції станом на 08 лютого 2020 року), встановлено, що оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Оскільки оскаржувана ухвала суду (про відкриття провадження) не входить до переліку, передбаченого у частині першій статті 353 ЦПК України, та не може бути самостійним об`єктом апеляційного оскарження, а тому не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, вона підлягає поверненню разом з цивільною справою до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог підпункту 15.11 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" 28 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, справу направити до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема, безпідставно застосовано підпункт 15.11 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, оскільки апеляційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, тобто до 08 лютого 2020 року.
Заявник зазначає, що апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції 10 грудня 2019 року, тобто до набрання чинності Законом України
"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким не передбачено зворотньої дії у часі та необхідності повернення апеляційних скарг, які вже знаходяться на розгляді у суді апеляційної інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення ЄСПЛ у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення ЄСПЛ у справі "Hoffmann v. Germany" від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить згадану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.